Глава 2

ГЛАВА 2

Довго розсиджуватися на тренувальному майданчику я не стала. Судячи з голосів, що доносилися з парку, там тривала метушня. Всі, напевно, і досі до тями прийти не могли після того, що сталося.

Не хотілося потрапляти нікому на очі, і я попленталася до Академії. Спритно лавіруючи серед студентів і викладачів, що зустрічалися на шляху, піднялася до своєї кімнати. Пораділа, що Олета ще не повернулася. Довелося б багато чого їй пояснювати, а зараз я на це точно не готова.

Спати не хотілося. Куди там, якщо всі думки крутилися навколо Астарта! Хоч Зепар і дав зрозуміти, що навіть у розломі тому нема чого побоюватися, серце було не на місці. Цікаво, як працює печатка? Астарт зрозумів, що я його викликала? Якщо так, то чому не з’являється? Раптом він все ще там... в тому жахливому світі, де живуть небезпечні тварюки, з двома з яких я зіткнулася сьогодні.

Забравшись з ногами на підвіконня, з тугою дивилася на місяць і намагалася вгамувати не в міру розбурхану уяву.

Минуло не менше півгодини, коли в кімнаті виникло легке сріблясте сяйво. Зіскочивши зі свого місця, я кинулася до Астарта, який вийшов з порталу. Перш ніж достатньо усвідомила, що роблю, кинулася йому на шию і притиснулася до сильного м’язистого тіла. Відчула, як руки архидемона притискають до себе.

– Як же я рада, що з вами все в порядку! – вткнувшись обличчям в чорний камзол, вигукнула я.

– Зі мною? – м’яко вимовив він. – А чому ти вважала, що зі мною щось не в порядку?

Він відсторонився, і я ледве стримала протестуючий стогін. Дивилася в привабливе обличчя з мерехтливими зеленими очима і відчувала, як все всередині тане.

– Зепар сказав, що ви були в розломі, – зізналася я, не в змозі перестати дивитися на нього.

Обличчя архидемона, що до цього світилося від незрозумілої ніжності, затьмарилося.

– Зепар?! Адже йому заборонили доступ сюди! Постій... Твій виклик... Це пов’язано з ним? Він намагався щось зробити?! Коли саме ти мене викликала? Печатка активувалася відразу після того, як я покинув розлом. Я негайно примчав...

– Зепар тут ні при чому, – скривилася я, вже шкодуючи, що мимоволі накликала гнів архидемона-стража на свого рятівника.

– Що сталося? – на його обличчі виразно читалася тривога.

Астарт схопив мене за плечі і знову притягнув до себе, вдивляючись в очі.

– На мене напали... – я розповідала, але зараз все погане, що сталося, вже не здавалося таким важливим і страшним.

Могла думати лише про тепло, що розтікалося по тілу від дотику мого демонічного боса. Про те, що йому і справді не плювати на мене, раз на обличчі читається таке занепокоєння.

– Хто напав? – стривожено запитав він.

– Це неважливо... – я знову скривилася, не бажаючи скаржитися.

Нехай Дайрен і рідкісна сволота, але йому й так сьогодні дісталося! Та й взагалі, сама розберуся! Інакше гріш мені ціна.

– Як це неважливо? – прошипів Астарт.

Перш ніж я встигла відреагувати, у двері постукали. А потім, не чекаючи відповіді, у кімнату ввійшла леді Тайгрін. Похмура і зла. При вигляді Астарта вона одразу вигукнула:

– Ви як раз вчасно! Я саме збиралася просити студентку Бардову викликати вас. Ні, це просто неприпустимо!

Здивований Астарт прибрав руки з моїх плечей і звернув увагу на Ежену. Я скрушно похитала головою, розуміючи, що втримати те, що трапилося, в секреті не вдасться. Повернулася до уподобаного місця на підвіконні і тепер звідти спостерігала за подальшим розвитком подій.

– Коротко і чітко, леді Тайгрін! – гаркнув Астарт, перериваючи потік незрозумілих йому звинувачень.

Куратор замовкла. Потім глибоко вдихнула, видихнула і вже спокійніше, але не менш зло продовжила:

– Я гадала, ви подбаєте про те, щоб архидемон-розпорядник більше тут не з’являвся!

Оу, невже всі шишки тепер на Зепара посиплються? Я насупилася, роздумуючи над тим, як би втрутитися в розмову. Але поки влазити було небезпечно, і вирішила за краще помовчати.

– Я подбав про це! – Астарт вже теж злився. Йому явно не подобалося, що його вичитують, як школяра. – Ми з Небіросом заборонили йому доступ!

– Та невже?! Тобто ви поняття не мали, що він тут два тижні тому спокійненько з’явився? У всіх на очах на нашу з вами підопічну накинувся. Не знаю, чим вони там займалися, зачинившись в аудиторії, але зараз про це тільки лінивий не тріплеться. Я закрила на це очі, тому що з того дня Зепар тут не з’являвся. Але зараз це повторюється знову! І вже такі масштаби приймає, що у мене немає слів...

По мірі того, як вона говорила, обличчя Астарта витягалося від подиву. Очі ж наповнювалися люттю. Побачивши, як навколо нього починають сипатися іскри, я судорожно проковтнула ком у горлі. Не звертаючи уваги на реакцію архидемона, леді Тайгрін продовжувала гнівну доповідь:

– Нацькувати на гуляючих у парку студентів вірайсу, що черпає сили з його магічного джерела – це вже переходить будь-які межі! З цим чудовиськом не впоралися навіть наші найкращі маги! А бідний студент Дайрен ледве взагалі не загинув! Змія йому всі кістки переламала – цілитель ледь впорався! Ви розумієте, що лорд Небірос нас тут усіх зрівняє з землею, коли дізнається, що з його сином зробили?!