РОЗДІЛ 12 Прийняття нової реальності

Ранок розпочався для мене зі звуком ненависного будильника. Книгарня, у якій я пропрацювала майже півроку остаточно закрилася. Від того на душі стало сумно. 

Юра вже був вдягнений. Він сидів на підвіконні підставляючи обличчя сонцю. Я аж замилувлася цим видивом. 

-- Юлю, добре, що ти вже прокинулася. - озвався він до мене, - Збирайся. На нас чекає подорож. 

-- Юро, знову ти за своє? - вдавано обурилася я. 

Демон повільно наблизився до мене і промовив:

-- Цього разу усе буде по-іншому. 

Зайшовши у ванну кімнату і привівши себе до ладу, я зайшла до кухні готувати сніданок. Юра сів за стіл, уважно спостерігаючи за тим що я роблю. І мені це було збіса приємно. 

Через годину ми вже вийшли на вулицю. Там на нас вже чекав темно- помаранчевий старенький Запорожець. Я аж скрикнула від несподіванки. Юра лукаво підмогнув мені і відчинив двері в салон авто. 

Сівши в середину я востаннє поглянула на будинок, де прожила більше п'яти років. Сірі стіни, світло в квартирах вгорі навіювали смуток. Я швидко витерла рукою сльозу, що скотилася щокою. 

Демон повернув до мене своє обличчя й спитав:

-- Юлю, ти точно впевнена у своєму рішенні?

-- Ні, Юро, - тихо відповіла я, дивлячись йому у вічі,- але я хочу рухатися вперед попри страх і невизначеність. 

-- Оце по- нашому, - вигукнув він, заводячи двигун. 

Через п'ятнадцять хвилин Новий Розділ залишився позаду. Чим довше ми їхали, тим важче мені ставало на душі. Але сама думка вернутися назад збурювала у мені протест. 

Юра ніби відчув мій стан і легенько торкнувся моєї руки. Я відчула як моє тіло наповнюється теплом і спокоєм. 

Згодом авто розігналося і злетіло. Я від страху заверещала свиня. Юра тихо наді мною підсміювався, не забуваючи стежити за,, дорогою''. Хоча яка в біса дорога в небі?

Раптом небо стало темно- фіолетовим і авто різко пішло вниз. Здавалося мій крик чули в космосі. 

Я отямилася лише тоді, коли вже твердо стояла на землі. Це був його світ. Не пекло і не рай. Скоріше схожий на альтернативну реальність, в якій я так довго мріяла жити. 

Тут теж відчувається зима, але вона трохи інша. Неонові вивіски прикрашали вхід у різні магазини та кафе. На вулиці неподалік від нас стояв такий самий демон, граючи на гітарі і співаючи пісні Братів Гадюкіних.

 Я одразу згадала про батька. Він дуже любив цей гурт і навіть встиг свого часу побувати на їхньому концерті. Але тепер він пішов у засвіти. Так само як і мама. Я досі за ними сумую. Юра мовчки взяв мене за руку. Я була вдячна йому за цю тишу. 

Вперше в житті я не відчувала, що мені треба бути іншою. Я більше не тікала від себе. Це було головне. 

Високо над нами в небі яскраво світив Місяць, віщуючи нам таке омріяне й спокійне майбутнє. 

Дякую всім, хто прожив разом зі мною цю дивовижну історію. За те, що досі вірите в силу сучасної української літератури, яка здатна зцілювати душі. 

Попереду на нас чекають нові й не менш захоплюючі історії. Дякую, що залишаєтеся зі мною. 

Ваша Lady Darkness)