РОЗДІЛ 11 Між світлом і тінню

Ранок розпочався для мене спокійно. Таке останнім часом рідко траплялось. Демон вже сидів на підлозі, тримаючи в руках гітару. Його погляд ненадовго затримався на мені. Я одразу ж згадала минулу ніч ,відчувши як внизу живота розливається приємне тепло. 

-- Доброго ранку, кохана. - озвався він до мене. -Як спалося?

Чудово, милий - відповіла я, сідаючи на ліжко. - Ти  вночі був неперевершеним.

Юра встав взяв гітару в руки усміхнувся до мене і тихо заграв. Проста мелодія проникала в душу, викликаючи болючі спогади. Я усвідомила , що відтепер належу до іншого світу. І піду за коханим будь куди. Я не зважала на те, що була перед ним голою. 

Мелодія поступово змінилася, і в ній я почула себе. Не ту, що боялася темряви, а ту, що пройшла через біль і знайшла силу. Серце билося ритмом гітари, і я зрозуміла: тепер мої страхи більше не керують мною. 

--Відчуй це, — прошепотів Юра, торкаючись моєї долоні. — Це ти, справжня. Твоя темрява і твоє світло — разом.

Я заплющила очі. Переді мною виникали образи минулого: втрати, холод, самотність. Але вони вже не лякали. Кожен спогад ніби освітлювався внутрішнім світлом, і я відчувала, як темрява стає силою, а не кайданами.

--Я ніколи не думала, що можу відчувати себе такою… цілісною, — прошепотіла я, розплющуючи очі. 

— І це тільки початок, — відповів він тихо. — Тепер ти сама обираєш, яким буде світ навколо. І я поруч, якщо ти цього хочеш. 

Я підвелася з ліжка, відчуваючи легкість у плечах і спині. Мовби зняли вантаж років. Вийшла на балкон,перед тим одягнувши халат. Холодне ранкове повітря обіймало мене, а сонце повільно піднімалося над містом. Демон стояв позаду, мовчазний, але його присутність відчувалася у кожному подиху.  

— Я між світлом і тінню, — подумала про себе,  - Тепер це місце вибору, а не страху. 

Згодом ми сиділи в кухні за столом наминаючи піцу, яку Юра встиг замовити додатку Айкю піца.

-- Розкажи про себе правду. - попросила я його згодом. Демон якось дивно на мене поглянув і мовив:

--Юлю,правда про мене може вбити тебе.

-- Але я маю право на неї. - не відступала я, тримаючи в руках чашку з майже холодною кавою. Серце в моїх грудях забилося трохи сильніше. ,,Я або дізнаюся правду про нього, або загину ''. - подумала про себе. І від цієї думки мені стало легше.

Юра дивився на мене так, ніби зважував кожне слово перед тим як сказати. 

--Ти не людина, — почала я першою, зробивши ковток кави. 

Він ледь усміхнувся.

-- Ні, Юлю. 

У кімнаті стало тихіше. Наче хтось вимкнув звук. Тіні біля стіни в кутку потемнішали. 

--Я народжений не в тілі, — продовжив він. — Я народжений у музиці. У болю. У свободі. Дев’яності дали мені форму, а людські серця - силу. Кожне десятиліття новий демон музикант переміщається у ваш світ в пошуках своєї судженої. Якщо він її не знаходить, то залишається тут назавжди, стаючи вічним вигнанцем. 

Я ковтнула повітря. 

— Юро,ти живеш у мені? - тихо запитала я у нього. 

--Я живу там, де мене приймають. Ти не викликала мене. Ти сама впустила мене у своє життя. 

Мене пробрало холодом. 

— І що тепер мені робити? 

Він підвівся й повільно підійшов до мене, зупинившись на відстані подиху. 

--Тепер ти маєш обирати, Юлю.  Я можу бути твоєю силою. А можу стати твоїм вічним хаосом. 

— А якщо я відмовлюся? - продовжила я, дивлячись йому у вічі. 

— Тоді ти знову будеш одна. Без страху, але й без мене. З вічним тавром на спині через який не зможеш бути з іншим чоловіком. 

І в цю мить я прийняла рішення. Я не боюся його справжньої природи. Я боюся знову повернутися до себе колишньої, яка панічно боялася змін. 

Я зробила крок до нього. Його пальці обережно торкнулися моєї шиї. Не як власність, а як печатка. І я нарешті відчула не одержимість і не кохання. 

Я нарешті відчула себе сильнішою духом.