Мій демон музикант

РОЗДІЛ 10 Стійкість духу

Вернувшись додому я роздягнулася і повільно сповзла на підлогу в коридорі. Мені було байдуже на холод, що проникав у квартиру з під'їзду. Юра мовчки сів поруч. Його очі потемніли, руки дрібно трусилися. Вперше він виглядав таким безпорадним. Я втупилася поглядом в стінку. В моїй душі продовжувалм бушували емоції.

Хотілося трощити все навколо. Не витримавши напруг, я з усієї сили б'ю кулаком в стіну й одразу скривилася від болю. Демон обмежено стис мою долоню і щось прошепотів. Через декілька хвилин біль минув. 

--Я так більше не витримаю.- мовила я до Юри й заплакала. Життя стільки разів мене випробовувало на стійкість, що я звикла бути готовою до будь якої небезпеки. Мою тривогу не могли зупинити навіть антидепресанти, які прописав мені лікар. 

-- Мала, ти не повинна завжди бути сильною. Тепер для цього є я. - прошепотів демон, ніжно торкаючись пальцями моєї щоки. 

Але я не могла так жити далі. Моя душа збунтувалася проти цієї сірої нестабільності, яка завжди присутня в маленьких містечках сучасної України. Відчуття ніби час тут назавжди застиг. 

Юра ніби прочитав мої думки і сумно усміхнувся.

-- Мала, ти права. Людське життя лише мить, яку ви тратите на жалість до себе. Так не можна. Треба рухатися вперед попри страх і невизначеність. 

Я мовчки поглянула йому у вічі. І вперше за дуже довгий час просто насолоджувалася моментом. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше