РОЗДІЛ 6 Перша спільна подорож

Я повільно розплющую очі. Відчуття ніби щойно побувала на американських гірках. Важко на чомусь сфокусувати свій погляд. Тіло ще не слухалося мене. В горлі пересохло. Хотілося пити.

-- Юро, ти тут? - прошепотіла я в простір без надії почути його голос.

--  Тут, Юлю, - озвався він, змочуючи мої губи водою.

Після цього я знову поринула в сон відчуваючи поруч тепло його тіла. 

Сон пішов мені на користь. Після пробудження відчуваю себе значно краще. Бурчання в животі нагадало про те, що треба поїсти. Юра потурбувався про це. Згодом ми сиділи на підлозі, жуючи піцу і запиваючи її кавою. 

--Збирайся, мала. - промовив він, дивлячись на мене.

-- Куди?- не зрозуміла я, дивлячись йому у вічі.

--Скоро все побачиш.- відповів він, закурюючи.

Мене починала дратувати ця невизначеність. Що він взагалі собі дозволяє? 

Через годину ми вже стояли біля  старої будівлі,яка віддалено нагадувала палац. Сірі стіни були обліплені снігом. Ліпнина в деяких місцях відвалилася. Усе навколо тиснуло на груди важким, безнадійним холодом.

Юра поводився так, ніби нічого дивного не відбувалося. Вітер грався його волоссям, за спиною звучала гітара. Вся його постать випромінювала спокій й вдавану байдужість.

Я підійшла ближче до будівлі й зашпортавшись,  стиха матюкнулася.

Раптом двері переді мною відчинилися. Серце шалено барабанило в грудях, віддаючисьу  вухах глухим гулом. Хотілося розвернутися й бігти. Куди завгодно - аби тільки подалі звідси. 

На порозі з'явилася жінка, одягнена у все біле. Її карі очі уважно вивчали мене. Від того погляду моє тіло вкрилося мурашками. 

--Не чекала сьогодні гостей. - промовила вона, відступаючи вбік, продовжуючи дивитися на мене.

--Добридень.- я несміливо привіталася з нею, заходячи в середину. Руки  в мене дрібно тремтіли й мерзли. Юра ні на крок не відставав від мене. Його тінь ніби зливалася з моєю.

Згодом ми опинилися у величезній залі, яка слугувала їдальнею. На столі парували страви з м'яса й риби. Вино в кришталевих келихах мерехтіло, мов рубін. Довелося заплющити очі від такої краси. Юра ніжно пригорнув мене до себе. 

-- Вибачте, що перериваю,- озвалася жінка,- мені необхідно відлучитися на деякий час.

-- Усе буде добре, - запевнив її Юра. Виглядав він трохи спантеличеним.

Коли її кроки затихли у залі стало занадто тихо. Навіть потріскування дров у каміні здавалося неприродно гучним. 

--Для чого ти мене сюди привів? - тихо спитала я, навіть не торкнувшись до страви, що панувала переді мною на тарілці.

--Хотів влаштувати романтичну вечерю,-  відповів він, уникаючи мого погляду.- Не вийшло.

Мені здалося, що за цими словами ховається щось значно більше, ніж зіпсована вечеря.