РОЗДІЛ 2 Поява незнайомця

Як добре, що сьогодні не треба йти на роботу. Після пережитого відчуваю втому, яка розливається у всьому тілі. Добре, що маю вдома снодійне. Без нього зараз-  ніяк. 

Ковтаю таблетку, запиваючи її водою. За вікном світить сонце-  люди вертаються додому з роботи. Раптом по спині пробіг холод. Немов хтось легенько торкнувся мене. Обернувшись - нікого не побачила. 

,,Це все перевтома. Вона скоро мине''- переконую себе. Та сама собі зараз не вірю. 

Йду у ванну прийняти душ. Стоячи під теплою водою відчуваю як напруга виходить з тіла. Разом з тим в ньому прокидається незнане досі бажання. Згодом впираючись рушником випадково побачила на своїй спині слово ПАНК. Воно було виведено чорною фарбою. Від того я ледь не зомліла. ,,Що в біса зі мною відбувається? ''- промайнула в голові думка. 

Вийшовши з ванни завмираю на місці - переді мною стояв незнайомець. Одягнений у чорну косуху, старий в'язаний светр, потерті сині джинси і черевики. Завершували образ ріжки на голові і гітара за спиною. 

--Хто ви такий?- вигукнула я, дивлячись на нього,  намагаючись прикритися рушником. 

Чоловік уважно поглянув на мене й мовив:

-- Мала, мене звати Юра. Я прийшов до тебе, бо ти сама мене прикликала.

--Це неможливо. Я нікого не кликала. - ледь чутно прошепотіла я,  відчуваючи як повільно осідаю на підлогу в коридорі.

Юра повільно наблизився до мене і сів поруч.

--Мала, ти занадто ляклива. - прошепотів мені на вухо. - Тобі треба розслабитися. 

--Як я могла вас прикликати?- поцікавилась у нього згодом, прийшовши до тями.

--Ти часто слухаєш гурт ,,Тіні на хресті''?- прямо запитав він, дивлячись пильно мені у вічі.

--Так.- стиха відповіла, не відводячи погляду. - Моя улюблена пісня до речі ,, Культурний демон музикант ''.

--Тоді все зрозуміло.- сказав він, лукаво посміхнувшись,- Це не просто пісня, Юлю. Це... справжнє заклинання.

Від почутого моє серце шалено загупало в грудях. Тиша між нами ставала густою мов кисіль, який любила варити в дитинстві моя покійна бабуся. 

Не витримавши напруги запитую:

--Юро, хто ти такий насправді?

Він поглянув на мене своїми насичено синіми очима й тихо прошепотів:

-- Згодом про все дізнаєшся.

Від того шепоту запаморочилось в моїй голові. В цього чоловіка була така потужна енергія, яку неможливо пояснити логічно. Його різкі й водночас ніжні риси обличчя створювали ауру таємничості. Здавалося ніби він знає більше за інших. Знає і мовчить. 

Відчувши, що тіло затерпло я повільно піднімаюся на ноги. На мені досі лише мокрий рушник. Здається моєму новому знайомому на це байдуже.  

Підходжу до шафи й витягую звідти чорно- білу піжаму з пандами. Вдягаю спочатку штани, а потім футболку на довгий рукав. Юра увесь цей час уважно розглядав мене. Наче бачив мою душу наскрізь. Особливо те, в чому боялася зізнатися самій собі.