РОЗДІЛ 4 Несподіванка

Ранок розпочався з відключення світла. Плюс додалася повітряна тривога. Від того настрій в мене зовсім зник. Хотілося сховатися в шафу, щоб не дозволити емоціям захлиснути себе. Не було бажання готувати їжу і виходити на вулицю. Я відчувала себе занадто вразливою. Юра кудись подівся. Що ж - нехай. 

За вікном падав сніг. Людей на вулицях майже не було. Лише голі стовбури дерев та зграйка ворон, які кружляли чорною хмарою над будинком. 

Раптом я відчула на своїй шиї чийсь подих. Повільно обернулася і почала Юру. Він тримав у руках чорні троянди. 

• Юлю, це тобі. - простягнув букет.
• Дякую, Юро. - я обережно взяла його в руки, вдихаючи дивний аромат. Від того паморочилось в голові, а смуток відступав. Цей чоловік вмів вражати.

Хоч смуток відступив та тривога залишалася в тілі. Руки дрібно тремтіли. Я не могла розслабитися. Хотілося кави. 

Мій знайомий сів на підлогу і взявши в руки гітару почав награвати мелодію. З кожним новим акордом пружина в моїй душі розкручувалася. Згодом з очей бризнули сльози. Я стояла посеред кімнати з квітами в руках і плакала від музики. 

Поглянувши на мене Юра припинив грати в відклав інструмент. Встав і підійшов до вікна. 

• Мала, ти нагадала мені одну знайому з минулого.- мовив він.
• Кого саме?- поцікавилась у нього, приходячи до тями.
• Довга історія. - відповів той, поглянувши на мене. - Вона теж плакала від музики. На жаль її вже нема.

Я інстинктивно ковтнула. Це було схоже на зізнання.  Миттю забула про свої проблеми. Помітивши мою реакцію Юра промовив: 

• Мала, це в минулому. Зараз в мене є ти.
• Це зізнання в коханні? - запитання саме зірвалося в мене з язика.
• Можливо. - відповів чоловік, лукаво підморгнувши.

Я остовпіла. Жоден чоловік раніше мені такого не говорив. Та на цьому сюрпризи не закінчилися. Юра клацнув пальцями і ми опинилися в замку. Якраз починався бал маскарад. Залу освітлювали тисячі свічок. Люди були одягнені в дивовижні костюми минулих епох. Та найбільше вражала музика. Це була суміш панк року з елементами класики. 

Та найбільше мене вразив Юра. На ньому був чорний сюртук, біла сорочка та чорні класичні штани. На руках були білі рукавички. Я аж роззявила рот від такого видовища. 

• Мала, не лови ґав. - почула нарешті його голос. Після чого він розсміявся. Я сміялася разом з ним.

Згодом ми почали танцювати. В цю мить існували лише ми. 

Раптом усе зникло. Я знову опинилася сама в квартирі. Не можу зрозуміти, що трапилось. І головне - куди знову зник Юра?