ЯРА
— ... Ти швидко пітнієш, — сказала я на видиху, після чого провела пальцем по рельєфним м’язам живота Кіра.
— Avez-vous oublié ce que je vous ai dit hier?
Як я могла забути...
Мої щоки розчервонілися.
— Я ж просила... — майже пошепки сказала я.
— А я нічого й не говорив, — як ні в чому не бувало, відповів Кір.
— Хм... — хмикнула Саша.
Ми з Кіром синхронно перевели погляд на Сашу.
— Може я і молодше вас, але мови знаю, — вона посміхнулася. — Так що такі подробиці слухати в лазні не хочу... Мало що може трапитися... — майже невинно сказала вона, дивлячись на Кіра і Яру, і поклавши при цьому голову на плече Влада.
Але ось її посмішка... Вона була зовсім не невинною. А хитрою, з викликом. Насправді і я, і Кір, бачили таку Сашу вперше: до цього нам обом вона здавалася надто малою і наївною, щоб приймати її всерйоз... Однак зараз я раптом зрозуміла, що Саша ніколи і не була простою і наївною... Наскільки я знала з розповідей Олі, на Сашу було скоєно замах в дитинстві, а цього року вона навіть кулю отримала... І все заради того, щоб Олю ж і захистити. Вона смілива. І зухвала. Але має ангельський видок і якусь, напевно награну, дитячу безпосередність...
Я раптом подумала, що в цій кімнаті, в цій лазні, саме Саша — найталановитіша акторка...
Влад тим часом трохи притиснув занадто балакучу блондинку до себе.
Кір видав смішок і погладив замислену мене по волоссю.
— Спекотно тут... — нарешті, сказла я, кинувши погляд на Сашу, яка уткнулася носом у волосся Влада і провела рукою по його торсу, струснувши з брата крапельки води і поту.
— Звичайно, ми ж в лазні, — як ні в чому не бувало відповіла Саша. — Corps humides, air chaud, sueur douce....
Вологі тіла, — я проковтнула слину, — гаряче повітря, солодкий піт...?
— Один-один, — раптом зацікавлено сказав Кир, подивившись в блакитні очі Саші. — Молодець.
— Ну до твоїх одкровень їй далеко... — пробурчала я, трохи насупившись.
"Чому Кір так дивиться на неї... Він дивиться так, ніби... Ні." — я похитала головою. — "Ні, він не може так на неї дивитися."
***
ОЛЕНА
— Оль, ти в порядку? — Я стурбовано дивилася на подругу.
Оля все ще був червоною, а її дихання — важким.
— Напевно, пересиділа в парильні... Але мені вже краще, правда. Та більше я туди не піду…
— Звичайно не підеш, — погодилася Я. — Тобі треба відпочити... Може, підемо в будинок? Я чесно і сама більше зовсім не хочу паритися... — трохи тихіше, навіть втомлено, сказала я.
— Ходімо, — погодилася Оля, встаючи з дивана і прямуючи до дверей в передбанник. — Потрібно тільки інших попередити.
Я лише кивнула і розуміюче посміхнулася.
Я розуміла Олю. Розуміла її почуття... Однак, при всьому при цьому, я так само розуміла, що ніякими діями вже нічого не добитися... Якщо людина закохана — вона не буде бачити нікого крім об'єкта своєї любові. Тому просто потрібно перестати про це думати, перестати паритися насправді. Воно того не варте.
***
ОЛЯ
Я підійшла до лазні і занесла руку, щоб постукати, однак, замість того, щоб постукати, просто різко смикнула дверцята на себе і ті відкрилися.
Ці четверо, як я і думала, сиділи по парам, пара напроти пари. Всі очі були звернені на неї. Голова Саші лежала на плечі Влада. Руки Кіра і Яри були сплетені.
— Ми з Оленою вирішили покінчити з цим… Підемо в будинок. А ви будете веселитися далі, добре?
— Все в порядку? — знову стурбовано запитав Влад.
— Так, — я посміхнулася. — Не забувайте періодично виходити, а то перетворитеся на варені овочі... — протараторила спантеличена я і різко зачинила двері.
***
ЯРА
— Ми й справді вже досить довго сидимо... — зауважив Кір, встаючи. — Час виходити.
— Згодна, — я піднялася слідом.
— Ходімо пити чай, — підтримав нас Влад, встаючи і тягнучи Сашу за собою до виходу.
Залишок дня пройшов якось занадто швидко.
Оля погано себе почувала і навіть не спустилася на вечерю. Олена поралася з Данькою, ніби не бачила його не пару годин, а як мінімум пару років. Влад сказав, що йому потрібно попрацювати і пішов в мій «барліг», який тепер служив йому кабінетом.
Мама спостерігала. Вона вже другий день спостерігає. Вона нічого не говорить і це мене трохи напружує, адже зазвичай вона дуже балакуча...
Кір після вечері залишився в нашій лазні і телефоном розмовляв з організаторами конкурсу...
А я... Я раптом згадала, який завтра буде день.
По тілу пройшло приємне тремтіння і я посміхнулася.
Моя спокійна впевнена посмішка зовсім не видавала всіх моїх бурхливих емоцій. Я знала, що сьогодні від мене віє саме упевненістю і нічим іншим.
Завтра все буде так, як повинно бути і ніяк інакше. Передчуття змушувало тіло тремтіти знову і знову, варто було тільки згадати про зоологиню, жабу, отруту і аеропорт.
Контролювати. Я повинна себе контролювати. Не виявляти своїх справжніх емоцій тут і зараз. Бути спокійною і завтра. І тільки коли ми знову будемо в нашому номері, в нашому з Кіром будинку, тільки тоді можна буде...
Я навіть не знаю, чого чекаю більше — відльоту або прильоту і заселення. Може, мені все ж трохи страшно? Адже я буду там і хто знає, як це вплине на нього... Я не повинна вештатися у нього під ногами. Я буду в стороні. Буду спостерігати.
Відредаговано: 25.09.2022