Розділ 62. ОЛЕНА.Ми тут, здається, вже довше, ніж нам належить.

— Так, Кір і Яра вже готові, тепер нехай ми з Олею і Оленою переодягнемося? — уточнила Саша. — Паритись будемо по черзі? Хлопці-дівчата?

— Не знаю, — сказав Влад. — Може так, а може пари-не пари.

— Можете заходити. — покликала нас Яра, відкриваючи двері в кімнатку і впускаючи Олю, Сашу і мене.

— Олю, а тобі взагалі можна паритися? — злегка стурбовано запитав Влад.

— Так, тільки не більше трьох заходів по пару хвилин, — кивнула вона, трохи посміхнувшись Владу, а потім поставила на столик кілька термосів з трав'яним чаєм. — У перервах між заходами будемо пити чай, його спеціально для нас приготувала Неля Миколаївна.

— То все ж заходимо по черзі?— запитала Яра.

— Так, — я посміхнулася. — Мені теж тривалі заходи не підуть на користь, так що ми з Олею ідеальні собанники... — я приобійняла Олю за плече. — Давайте сходимо поскоріше, щоб хлопці не чекали надто довго. Спочатку ми з Олею, а потім напевно Яра з Сашею...

***

- Олю, невже ти й справді ще не розлюбила Влада? — поцікавилася я, коли ми з Олею залишилися в парильні вдвох.

— Не знаю... — дівчина опустила голову. — Я так легко змирилася з вибором Влада, з тим, що він любить Сашу... Може, це тому, що він з самого початку не виявляв до мене такого роду інтересу... А може тому, що я вважала його ідеальним, а зараз...

— А зараз?

— А зараз... Як би це сказати... — Оля перевела подих. — Зараз, на тлі Яри і її швидкого прогресу я раптом зрозуміла, що Влад — теж звичайна людина... Яким би він не був — у нього все ще є недоліки. І бачачи, як швидко змінюється його сестра, я розумію, що Влад, він...

— Як думаєш, сила п'ятдесятого і сила п'ятого рівня можуть розвиватися рівномірно? — раптом запитала я. — Я думаю, тут справа в банальному шоці і легкій дружній заздрості, — я по-доброму посміхнулася. — Адже Яра змогла так сильно змінитися за такий короткий термін і це дійсно дивує... Такій цілеспрямованості гріх не позаздрити.

— Я просто не розумію... — на очі дівчини раптом навернулися сльози. — Я була з ним довше за всіх, він мав покохати мене...

— Заспокойся, — я приобійняла дівчину і трохи притиснула до своїх грудей, ніби мати притискає дитину, яка плаче після того, як розбила коліно. — Знаєш, Діма, покійний батько Дані, теж не любив мене... Однак це не завадило мені стати щасливою.

Оля підняла на мене очі.

— Просто... — я перевела подих. — Часто ми й самі не знаємо, що саме нам дійсно необхідно. Ось наприклад мені, до народження Дані, здавалося, що моя мета — роздобути серце Діми, дістати від нього таку ж світлу, чисту любов, яка у мене була колись... А потім, потім у Діми з'явився друг, — я посміхнулася. — Здогадуєшся, про кого я? — я подивилася на Олю і та кивнула. — Так ось, коли Влад зателефонував мені, я лежала в лікарні... І звідти організовувала його похорон... Я завжди заочно недолюблювала Влада, адже думки Діми завжди, прямо таки завжди, витали навколо цього загадкового «друга-не гея» як стверджував мій спочатку хлопець, потім вже наречений і чоловік. А я ж сильно нагрубила Владу, коли ми тільки познайомилися по телефону... Просто... Напевно, я ревнувала.

— І чому зараз Влад всім здався? — якимось втомленим голосом запитала Оля. — Раніше він був потрібен тільки мені...

— Значить, просто не твоє... — я підвелася і подала Олі руку. — Ми тут, здається, вже довше, ніж нам належить, — сказала я не стільки про баню, скільки про всю нашу ситуацію з Владом.

— Напевно, ти маєш рацію, — невизначено відповіла Оля і прийняла мою долоню. — Вже час виходити....

***

— Щось ви довго... — вставши з дивана і трохи насупившись, Саша прокоментувала наш вихід з лазні. — Такі червоні... Все в порядку?

Ми з Олею, обмотані рушниками, були дійсно червоненькими, а по наших щоках, шиї, руках і ногах, скочувалися крапельки поту. Від розпалених тіл йшла пара.

— Все добре. Тепер ваша з Ярою черга, — посміхнулася я, сідаючи на диван разом з Олею. — Оль, дати чаю?

— Так, дякую. — кивнула Оля.

— Оль, точно все в порядку? — Влад поклав долоню на плече Олі і заглянув їй очі.

— Так, все нормально... Пити хочу, — дівчина прийняла чай з рук Олени і зробила кілька ковтків. — Ідіть уже... Взагалі, можете і вчотирьох піти. Дві парочки, чому ні?...