Розділ 41. ЯРА. Зустріч з новим учителем і напад!

Якщо дати маленьким людям владу,

то вона вдаряє їм в голову, як вино.

"Блін ..." — я дивилася на зустрічаючих. — "І як я повинна впізнати цього хлопця... Зателефонувати йому чи що?"

Саме в цей момент мій телефон різко задзвонив і я мало не підстрибнула на місці, однак на дзвінок все ж відповіла.

— Turn around, kid.

— А?

Я одразу впізнала пихатий брутальний голос, але...

— Аххахахахах.... — я не могла стримати сміху: переді мною стояв білявий хлопчина ростом трохи більше метра шістдесяти, а на вигляд йому було ну максимум років чотирнадцять, і то — з натяжкою. — Kid? How old R U, boya?

— Twenty one, — аж надто брутальним для такого миленького хлопчика голосом відповів він, трохи насупивши світлі бровки. — I'm older 'en U!

— U R funny! — я знову видала смішок. — Look like 14!

— I already hate you, brat... — хлопчина простягнув мені руку. — Jan.

— Yaroslava, but you can call me Yara, — я потиснула чужу долоню. — This is a short form of my name.

— Ok. Are you tired from flight? — почав сипати питаннями блондинчик. — Wanna go to hotel, or we can have a dinner and first practice?

Так... Готель або перше тренування в ресторані? — я посміхнулася. — Ніби у мене є час відпочивати...

— It would be nice, if we'll start our practice tonight... I do not have time for a rest... I wanna be the best on the first stage of competition... To have more time I decided to challenge last group.

— Ambitious... But do not forget that I am also takin’ part in this show. And I also wanna win in last group.

— Don’t fair!

І чому він теж хоче в останню групу? Він же досвідчений — це не справедливо!

— Do not worry, brat! — хлопець поблажливо посміхнувся. — Just do your best to be in final TOP-100 list. Even if you`ll be on 90th + place, it will be cool for that one, who's just started her path...

— You know, I already hate you too! You do not even know my level, but you've judged me as a loser! How many people will be chosen to the next stage?...

***

І цей Жан мені все розповів... Спочатку в десяти різних округах відбирається по десять кращих... Це перша сотня. Потім ця сотня збирається в Парижі, де з них відбирається п'ятдесят кращих. На третьому етапі з п'ятдесяти залишається всього десять, а на четвертому — п'ять. Останній етап — фінальна частина, де серед п'ятірки обирається переможець... Однак цей етап складається аж з трьох різних завдань за сумою балів від яких і визначиться той самий...

Всього п'ять етапів — не так багато... І при цьому між початком першого і початком другого етапу ще цілих два тижні.

Я говорила мамі, що пробуду тут не довго, але... Я тут вже три тижні і планую йти до кінця, а ще й навіть початком не пахне....

Як тільки я згадала про маму — вона мені зателефонувала. Вирішивши, що цей француз все одно нічого не зрозуміє я відповіла на дзвінок...

— Так, мамо... Я в порядку... Ні, поки не їду. У мене правда все добре. Я пробуду тут ще тиждень, може більше... — туманно відповіла я їй. — Ні, я не заважаю... І не байдикую, повір! Все… Пробач, мене друг чекає... Який-який... Француз, Жан! Розповім тобі іншим разом, зараз правда говорити не можу. Бувай.

Ми з Жаном переглянулися і він запропонував мені заїхати в наш готель, де він вже оселився і навіть вписав мене! Виявилося, ми будемо жити разом, в номері стандарт. Ну що ж, навіть стандарт у Франції — досить крутий. А жити разом нам по-любому довелося б... Все ж, так зручніше практикуватися, як не крути.

Номер виявився не таким розкішним, як той наш з Кіром, але все ж, він був цілком непоганим. У нас навіть бар був, так що в принципі, мені було ні на що скаржитися.

Жан показав мені мої полки в шафі і я швидко розклала речі, поки він розливав по келихах якісь червоні вина.

Потім він сказав, що хоче подивитися, на що я здатна прямо зараз.

Я взялася за аналіз сукні і, не пробуючи, визначила кожне з десяти вин. У своїй правоті я була впевнена, так як ці вина я вже бачила і аналізувала мінімум десяток разів дякуючи Кіру, який тренував мене до цього дня.

Жан явно здивувався, що мені для визначення кожного конкретного вина не треба було його ані пробувати, ані нюхати, однак прямо він мені так нічого і не сказав.

Потім, незрозуміло чому, моє шосте чуття закричало про небезпеку. Все що я встигла, це трохи відхилитися назад, коли чужа рука з ножем в руках пронеслася буквально в парі сантиметрів від моєї щоки.

Рефлекси були швидше за мене і рука сама потягнулася за чужим ножем, проте встигнути за швидкістю хлопця мені не вдалося і вже через секунду я втратила рівновагу, завалившись на дивного малолітнього вигляду дегустатора з ножиком.

Буквально мить — і я вже підім'ята під нього, а ніж майже впивається в горло.

— Як ти встиг?... — я розгублено дивилася на хлопчиська-блондина.