Я стріляла вже дві години без перерви. Одна з дівчат з рецепції підійшла і попросила заплатити, так як зараз буде перезмінка. Я дала їй гроші і продовжила стріляти.
Один.
У вісімку.
Цього тижня я стріляю краще, ніж минулого.
Два.
У вісімку.
Хоч якась стабільність.
Три.
У сімку.
Нічого. Я можу краще.
Чотири.
В дев'ятку.
Ось так!
П'ять.
Хочу всадити кулю в цю нахабну дівчину Кіра.
У сімку.
Чорт.
Я зробила глибокий вдих і знову поєднала цілик з мушкою.
Шість.
У вісімку.
Начебто близько до дев'ятки...
Сім.
Чому...
Тепер взагалі шістка.
Вісім.
У сімку.
Я натиснула на кнопку і, коли мішень приїхала, то стала уважно її розглядати.
— З кожним разом все краще. — молодий хлопець, який раніше давав мені поради зі стрільби, плеснув у долоні.
— Але все ще недостатньо добре, — я зітхнула.
— Мені здається, зараз у тебе проблеми не в техніці, а в голові, — він посміхнувся.
— Ти непогано читаєш людей, — я посміхнулася йому у відповідь. — Адже ми так толком і не познайомилися...
— Ой вибач, не ввічливо з мого боку, — він усміхнувся. — Мене звуть Кіт, мені двадцять.
Почувши його ім’я, я усміхнулася.
Зараз я повинна бути в добрій ролі... Кого я повинна зіграти? Когось досить доброго і світлого, щоб його світло розсіяло темряву навколо мене. Знову Сашу? Так. Вона підійде, хоча... Ні. Треба зав’язувати з цим. Буду за характером альтруїстом-Владом, а за іменем... Ні, казати у такому місці несправжнє ім’я явно буде помилкою. Хоча скорочення можна змінити...
— А я — Слава, — я продовжувала посміхатися.— Як і казала, хочу бути військовою… Мені, до речі, вісімнадцять.
Відповідати в манері Влада виходило досить легко, адже я відмінно знала брата і розуміла, як би той реагував на різні ситуації і яким би тоном відповідав.
Я навіть здивувалася тому, наскільки зараз мені просто. Все ж, тренування на випадкових знайомих, які я тепер проводила практично кожен день, давали свої плоди.
— Ясно. Маленька така, — він усміхнувся.
Я мило посміхнулася, оголивши білі зуби.
Так, триматися, нічого такого нема в тому що я «маленька».
— Кіте, а о котрій закінчується твоя зміна? — дружелюбно запитала я.
— Через пару годин... Був би радий побачитися з тобою після її закінчення...
Цікаво, Кір напевно чекає, що я піду за сказаним спеціально для мене «слідом» зустрічі... Але я так не зроблю, хоча спочатку і хотіла. Я навіть не піду в район того ресторану. Якщо він хотів, щоб я за ним бігала, то я маю зробити протилежне. Я не буду тішити його самолюбство.
Я просто повинна забути той вечір і те, як він базікав з тією кралею.
— Це було б прекрасно! У мене в цьому місті майже немає друзів... А з тобою спілкуватися дуже подобається.
— Добре, домовилися, — весело сказав він. — Тоді за години чотири могли б зустрітися… Даси свій номер? — він простягнув мені свій телефон.
— Добре, — я записала туди свій номер. — Я потренуюся ще півгодини і тоді піду додому....
— Тоді до вечора, — він підморгнув мені. — Побачимось! — і повернувся на рецепцію.
Я потренувалася ще півгодини, після яких була вичавлена, як лимон.
До будинку вирішила пробігтися. Шлях був не особливо близьким — десь десять кілометрів, але мені, після численних тренувань, така марафонська відстань було цілком під силу навіть у такому стомленому стані.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.