Розділ 4. ЯРА. Азарт від стрільби і ревнощі?

Кір йшов трохи попереду, засунувши руки в кишені.

Я йшла за крок від нього.

Може, він мафіозі якийсь?

Я дивилася на широку чоловічу спину.

У нього є зброя, він явно вміє красти... У нього дешева машина, але все тому, що він взяв її в оренду, вона не його власна і нічого про нього сказати не може.

Його одяг не особливо виділяється і не запам'ятовується. Але взуття і годинник напевно дорогі...

Я подивилася на ліве зап'ястя чоловіка.

Чорт, не видно...

Почав накрапувати легкий дощ.

Будиночків ставало все менше. Тепер по обидва боки від дороги були лише лісопосадки.

— Тут, — Кір звернув з основної доріжки на якусь занепалу, нічим не примітну стежинку, і через хвилин п'ять зупинився, діставши пістолет. Він надів глушник, а потім зняв зброю із запобіжника.

Через мить перша куля з глухим звуком встряла в товсте дерево. Потім ще одна і ще... Коли всі вісім куль були вистріляні, він посміхнувся мені.

Я без слів побігла по мокрій траві до дерева і заворожено дивилася на коло, накреслене рівновіддаленими одна від одної і від центру композиції кулями в дереві.

— Хочеш спробувати прямо зараз? — почула я його шепіт прямо біля свого вуха. — На малій відстані навіть ти маєш потрапити в ціль.

Як він так швидко опинився позаду мене... Я ж зовсім не чула, як він йшов...

— А можна? — я злегка розвернулася до нього, наші дихання змішувалися в пар, який летів вгору.

— Чому б ні... — він усміхнувся і на секунду примружив очі.

— Кір... — я теж прикрила очі і завмерла.

А Кір тим часом не виправдав моїх сподівань і просто вклав мені до рук пістолет.

Я трохи стрепенулася і розгублено подивилася на зброю.

— Ось так, — він помістив мою праву долоню на рукоять, а ліву — під неї. — Ноги трохи ширше, — Кір посунув своєю ногою мою ліву ногу. — Тепер піднімаємо... — він підняв пістолет в моїх руках на потрібний рівень. — З'єднуємо мушку і приціл так, щоб мушка була рівно посередині.

Я буквально відчувала, як сильні руки керують моїм тілом, яке чомусь дрібно тремтіло.

— Не бійся, — чомусь сказав Кір. — Натискай.

Я ковтнула слину і спустила курок.

Так як пістолет був з глушником, звук був не сильно ріжучим і в чомусь навіть приємним.

— Ще сім разів, — шепнув він.

Один.

В руках невелика віддача, але вона майже не відчувається.

Два.

Чуже дихання в районі вуха змушує тіло покритися мурашками.

Три.

До віддачі вже можна сказати звикла, але руки трохи втомилися.

Чотири.

Він що, слину ковтнув?

П'ять.

Руки трохи тремтять.

Шість.

Його рука стискає мою трохи сильніше.

Сім.

Опускаю руки і нарешті видихаю.

— Я виконав твоє бажання? — запитує він, все ще не відходячи від мене.

— За вісім пострілів стріляти не навчишся... — на видиху сказала я.

— Це правда, — кивнув Кір. — Якщо хочеш навчитися — походи в тир. Візьми там пістолет з патронами Флобера і тренуйся.

— Це і все завдання на тиждень? — здивувалася я.

— Ні, — Кір покивав головою в знак заперечення і поклав долоні на мої плечі. — Плечовий суглоб, — його руки перемістилися на лікті. — Ліктьовий суглоб, — долоні лягли на мої стегна, — Тазостегновий суглоб, — Кір знову обдав моє вухо своїм теплим диханням. — Вони повинні бути еластичними.

— Зрозуміло... — прошепотіла я на видиху, трохи прикусивши губу і озираючись через плече, все так же пошепки звертаючись до нового знайомого. — Гей, Кір, я...

— Тс... — прошепотів він. — Маленькі дівчатка не повинні себе так вести.

— Дорослі дядечки не повинні відвозити маленьких дівчаток до лісу... — вторила йому я.

Раптово мобільний в моїй кишені задзвонив.

Кір посміхнувся і відсторонився від мене.

Побачивши, хто мені дзвонить, я лише зітхнула і натиснула «Відбій».

І чому він дзвонить...

Я знову закусила губу.

Чому саме зараз…

— Скоро відвезу тебе додому, — він підійшов до стовбура дерева і, діставши з кишені невеличкий ножик, почав виймати кулі.

— Не хочу туди, — зітхнула я.

— Чому? — буденним тоном запитав він, ховаючи перші три кулі в кишеню.

— Там брат і всі інші грають роль зразкових сім’янинів, — я злегка надула губи. — Мене це вже дістало... Сам любить ту блондинку, а живе з дівчиною померлого друга і її дитиною. Мати Тереза ​​недороблена.