Розділ 3

Дрю

Я й сам не знав, чому пішов у клуб того вечора. Може, через нещодавно завершене складне розлучення. А може, тому що була п’ятниця. Хоча не виключено, що тут усе ж втрутилися якісь вищі сили — річ, яка завжди викликала в мене чималу порцію скепсису.
Хай там як, а клуб Paradise був вельми непоганим місцем.
Особливо якщо не стирчати в загальному залі, а насолоджуватися відносним спокоєм у VIP-ложі, попиваючи улюблений кальвадос із льодом. Ще можна було — і саме цим я займався — спостерігати за натовпом людей, які прийшли сюди розслабитися.
Вона впала мені в око майже одразу.
Довге русяве волосся спадало м’якими локонами, світла шкіра, блакитні очі. Коротка сукня із синтетичної тканини підкреслювала природні вигини її тіла. Було видно, що дівчина тут уперше — надто скутою вона виглядала спочатку.
Щоправда, після кількох коктейлів усе ж пішла танцювати.
Виходило в неї трохи незграбно, але, схоже, їй подобалося.
Загалом усе було нормально до моменту, поки один самовпевнений тип не вирішив, що може дозволити собі зайве.
Таке трапляється постійно.
Чомусь люди думають, що алкоголь і певний одяг автоматично дають їм право переходити чужі межі.
Я підвівся зі свого диванчика й рушив у бік дівчини. Незнайомка щось розлючено вигукувала, але її слова губилися в навколишньому гаморі.
— Відпусти її, — сказав я спокійно й упевнено, знаючи, що блондин мене все одно почує.
Так і сталося.
Щоправда, розуму в нього, схоже, було небагато, бо у відповідь він лише скривився:
— Чого б це? Ми чудово проводимо час. Не заважай нам.
— Неправда! — обурено вигукнула дівчина.
Мелодійний у неї голос.
— Схоже, лише ти тут насолоджуєшся, — сказав я блондину й став між ним і незнайомкою.
Мить — і вона вже стояла за моєю спиною, а хлопцю хоч-не-хоч довелося прибрати від неї свої лапи.
— Ей… — почав було він, але я зробив те, що працювало в більшості випадків: широко й зухвало усміхнувся, демонструючи ікла.
Спрацювало.
— Треба було одразу сказати, що ти з ним, — буркнув блондин і швидко зник у натовпі.
Хто б сумнівався.
Такі типи завжди чіпляються лише до тих, кого вважають слабшими. Особливо коли бояться отримати відсіч.
А надто якщо суперник — вампір.
— Будь обережна, — сказав я незнайомці, навіть не обертаючись.
Вип’ю ще одну порцію кальвадосу — і додому.
— Чекай! — вигукнула вона, схопивши мене за руку.
От же ж.
Не те щоб я був відлюдником. Просто коли живеш достатньо довго, стосунки — і серйозні, і не дуже — починають втомлювати.
Я зітхнув.
— Я не зацікавлений у стосунках.
— Я теж, — почулося у відповідь. — То як тебе звати?
Я помовчав кілька секунд, вирішуючи, чи варто взагалі відповідати.
Нас уже почали штовхати в плечі люди, яким ми явно заважали танцювати.
— Дрю.
— Класне ім’я. А я Аліна.
Вона усміхнулася й нахилилася ближче, щоб я почув її крізь музику.
— Слухай, Дрю… станеш моєю таблеткою на сьогодні?
О, боги.
Це якийсь новий вид пікапу чи я просто став занадто старим?