Розділ 2

Аліна

Клуб був великим. У повітрі змішувалися запахи алкоголю, парфумів і кальяну. Надто гучна музика відлунювала у скронях.
Величезний зал потопав у напівтемряві, яку раз по раз прорізали неонові вогні, забарвлюючи приміщення й людей у різнокольорові відтінки.
Опинившись усередині, я на мить захотіла піти.
Початкова ідея вже не здавалася такою геніальною. Сукня була надто короткою, босоніжки, які я вдягла вперше в житті, вже починали натирати ноги. Та й танцювати я, якщо чесно, ніколи особливо не любила.
Проте згадка про недешевий вхід — дурість у моєму теперішньому фінансовому становищі, знаю, — змусила відкинути сумніви.
Що тут може трапитися?
Просто вип’ю кілька коктейлів, трохи потанцюю — і все.
З цими оптимістичними думками я повільно рушила до довгої барної стійки, освітленої м’яким приглушеним світлом.
Кольорові пляшки красиво виблискували, а молодий бармен із довгим каштановим волоссям, зібраним у хвіст, швидко змішував коктейлі.
Я всілася на високий стілець, розглядаючи все навколо.
— Чого пані бажає? — навіть голос у бармена був приємний.
— Чогось не дуже міцного, — відповіла я, сподіваючись, що він почув мене крізь музику.
Бармен лише усміхнувся.
За хвилину переді мною вже стояв яскравий світло-червоний напій із кубиками льоду та м’ятою.
— Ваш апероль-шприц.
— Дякую.
Я потягнулася до коктейлю. Запах був приємний, тож, торкнувшись губами соломинки, я зробила ковток.
Смак виявився гіркувато-цитрусовим і освіжаючим. Маленькі бульбашки легко дряпали піднебіння.
Хм. Непогано.
Я повільно пила коктейль, поки думки, мов мухи в спеку, настирливо роїлися в голові.
У пам'яті знову й знову прокручувала моменти з колишнім, намагаючись зрозуміти, що зробила не так. Може, я була занадто неуважною й не помічала його сумнівів, аж поки вони не стали надто очевидними? Чи справді яскраві, пристрасні емоції можуть так різко згаснути, залишивши після себе лише байдужість?
Він казав, що я хороша людина.
Але хіба не всі так кажуть під час розставання?
Чому це сталося саме з нами? 
Після кількох коктейлів і двох відмов познайомитися стало трохи легше. Навіть веселіше.
Захотілося танцювати.
І я пішла до натовпу, зливаючись із ним в одному ритмі.
Мої рухи були інтуїтивними й, мабуть, досить незграбними, але яка різниця? Музика проникала в кожну клітину тіла, алкоголь ударив у голову, хоча б ненадовго витісняючи те, що боліло всередині.
Я заплющила очі, занурюючись у цей дивний стан, схожий чи то на транс, чи то на короткочасну нірвану.
Спершу я відчула руки на своїй талії.
Потім — чужий подих, просочений запахом цигарок і ментолу.
Я різко розплющила очі й обернулася.
Усе приємне зникло в одну мить.
Знову навалилися шум, гучна музика, запахи чужих парфумів. У голову одразу повернулися Макс, розставання й майбутній пошук житла.
Трясця.
— Руки забери! — гаркнула я до високого блондина — очевидно фарбованого, — який стояв навпроти й задоволено шкірився.
— Ти красива, — сказав він, повністю проігнорувавши мої слова.
Його руки сповзли з талії на сідниці.
Мене це миттєво розлютило.
— Відпусти! — знову крикнула я, намагаючись вирватися, але він лише сильніше мене стиснув.
— Не треба так злитися, крихітко. Тобі це не личить, — промовив незнайомець. — Хіба ти прийшла сюди не за цим? Ми просто гарно проведемо час.
— Я не хочу… — почала я, намагаючись перекричати музику, але мене перебив інший голос:
— Відпусти її.
Я обернулася.
Праворуч стояв високий брюнет зі світлою шкірою й майже неприродно досконалими рисами обличчя.
— Чого б це? — вискалився блондин. — Ми чудово проводимо час. Не заважай.
— Неправда! — вигукнула я.
— Схоже, лише ти тут насолоджуєшся, — спокійно мовив брюнет низьким голосом.
Мить — і я вже стояла за його широкою спиною, вільна від чужих рук.
— Ей… — почав блондин, але раптом осікся.
За секунду він лише буркнув:
— Треба було одразу сказати, що ти з ним.
І швидко зник у натовпі.
— Дякую, — промимрила я.
— Будь обережна, — тихо сказав брюнет і вже збирався йти.
— Чекай! — вигукнула я, схопивши його за руку. — Як тебе звати?
Він важко зітхнув.
— Я не зацікавлений у стосунках.
— Я теж. То як тебе звати? — запитала я, відчуваючи, як нас штовхають у плечі люди, яким ми явно заважали танцювати.
Він кілька секунд мовчав.
— Дрю.
— Класне ім’я. А я Аліна.
Я ледь усміхнулася й нахилилася ближче, щоб він почув мене крізь музику.
— Слухай, Дрю… станеш моєю таблеткою на сьогодні?