РОЗДІЛ 12

Кассіан прибув до ущелини через телепорт, хоча до цього знав її лише з описів, доповідей і чужих розповідей. Більшість людей після такого переходу нудило, хитало, інколи кілька хвилин вони взагалі не могли нормально стояти на ногах.

Його ж лише на мить повело вбік, після чого тіло одразу вирівнялося. Він коротко обвів поглядом присутніх, оцінюючи їхній стан, і рушив до наметів, розбитих біля підніжжя гори, на вершині якої й була ущелина.

Навіть унизу повітря було важким, холодним і неприродно густим. Воно липло до шкіри, дерло горло й легені, змушувало людей дихати поверхнево, кашляти й постійно витирати сльози з очей. Кассіан відчував усе це, але дискомфорт не заважав йому мислити. Голова залишалася ясною, дихання рівним, а тіло слухалося так само легко, ніби він щойно вийшов не з телепорту, а з власної карети.

Северин стояв біля підніжжя разом зі служителями. Його одяг був забруднений пилом і землею, під очима залягли тіні, а рукави закочені до ліктів. Поруч лікували мага, який надто довго тримав один із зовнішніх бар’єрів і тепер лежав на ношах із тремтячими пальцями та посірілим обличчям.

Щойно архієпископу передали, що Кассіан прибув, він одразу рушив назустріч.

— Кассіане, без формальностей, — відрізав Северин ще до того, як той устиг привітатися. — Розлом став нестабільним. Поки ми бігали за осередками, тут відбувалося казна-що. Поштовхи посилилися, тиск на захисні контури зростає. Ми не знаємо, скільки ще протримається бар’єр без підсилення.

Кассіан коротко кивнув і підняв погляд угору. Над вершиною гори до неба тягнулися тонкі нитки чорної мани, що билися об напівпрозору поверхню бар’єра. Час від часу золото-блакитні лінії захисту спалахували яскравіше, а потім знову тьмяніли. Маги трималися вперто, але навіть звідси було видно, що система працює на межі.

— Кассіане! — долинув знайомий голос.

Віліам вийшов з імпровізованого лазарету, на ходу витираючи руки об тканину. Він виглядав виснаженим: волосся скуйовджене, під очима темні кола, на камзолі сліди пилу й засохлої крові.

— Як добре, що ти тут. Слава Богині.

— Віліаме, — спокійно привітався Кассіан. — Тільки прибув.

Маг на мить завмер і оглянув друга з ніг до голови. Погляд затримався на його обличчі трохи довше, ніж мав би.

— Це потім, — нарешті відмахнувся він. — Вам треба поспішити. Маги падають без сил, а поштовхи стають частішими.

Наче на підтвердження його слів земля різко здригнулася. По схилу посипалися дрібні камені, кілька ящиків біля наметів зрушили з місця, а люди навколо миттєво підняли голови. Хтось вилаявся, хтось кинувся перевіряти кріплення бар’єрів. Кассіан лише спокійно поклав долоню на руків’я меча й рушив до серпантину, що обвивав гору.

— Кассіане! — Северин швидко наздогнав його. — Ви поки не зможете закрити ущелину. Лише витратите Святу силу й нічим не допоможете. Якщо виснажите себе зараз і не зможете протистояти породженням в разі прориву, вони дістануться до населених земель швидше, ніж ми встигнемо їх зупинити.

Кассіан на мить збився з кроку. Перед очима майже одразу з’явилося обличчя Ліліт. Її ранкова усмішка, теплі руки навколо його шиї, сонний голос, яким вона бурмотіла щось нерозбірливе, коли він намагався встати з ліжка раніше за неї. Він згадав, як вона поправляла йому комір перед балом, як сміялася під час танцю, як притискалася до його плеча в кареті дорогою додому.

Столиця. Маєток. Вона.

— Зрозумів, — сухо промовив Кассіан. — Спочатку укріплюємо бар’єр.

Северин ледь помітно підняв кутики губ і вказав рукою вперед, ступаючи поруч із ним. Чим вище вони підіймалися, тим важчим ставало повітря. На середині шляху кілька солдатів уже йшли вниз, підтримуючи мага під руки. Ще вище Кассіан побачив перші тріщини в камені, заповнені темною маною, що просочувалася зсередини тонкими жилками.

А потім серпантин вивів їх на верхівку. Кассіан зупинився. Жоден опис не передавав масштабу ущелини.

Гора ніби була розколота навпіл величезною силою. Провал ішов далеко вниз, настільки глибоко, що дно губилося в темряві. Звідти піднімався чорний туман, а по краях тріщини тягнулися десятки магічних контурів, один поверх одного. Частина вже мерехтіла, частина була пошкоджена, а біля найдальшого краю група магів буквально тримала захист на власній силі.

Кассіан дивився на все це й чекав хоча б якоїсь реакції. Страху. Тривоги. Відрази. Хоча б того знайомого стискання в грудях, яке з’явилося б раніше при вигляді настільки очевидної загрози. Нічого. Лише ясна думка про те, що саме потрібно робити далі. Це не здалося йому проблемою.

— Починаємо з північного контуру, — голос Северина повернув Кассіана до справи.

Архієпископ указав на ділянку бар’єра, де золотаво-блакитне плетиво вже тремтіло від кожного нового удару чорної мани.

— Там найбільше навантаження. Якщо він упаде, решта шарів довго не протримаються.

Кассіан кивнув і рушив уперед. Маги, які стояли біля контуру, одразу звільнили йому місце. Один із них ледве тримався на ногах, інший важко кашляв у рукав, третій навіть не намагався приховувати тремтіння рук.

Кассіан поклав долоню на центральний камінь конструкції й дозволив Святій силі піти назовні. Золото миттєво розлилося по рунах, заповнило тріщини й побігло далі вздовж бар’єра. Чорна мана відсахнулася від нього, ніби обпеклася, і на кілька секунд тиск послабився настільки, що кілька магів одночасно видихнули з полегшенням.

— Міняємо першу групу! — крикнув Віліам. — Ви троє вниз. Швидко, поки можете йти самі.

Один із магів похитнувся й упав би просто на каміння, якби Кассіан не підхопив його вільною рукою. Він коротко перевірив пульс, передав чоловіка служителю й одразу повернув увагу до бар’єра. Ніякого страху від того, наскільки виснаженими були люди навколо, ніякої злості через те, що вони довели себе до такого стану. Лише послідовність дій: замінити, вилікувати, підсилити, втримати.