10.2

Наступного дня до маєтку приїхав Ашер. Я саме гарячково доводила Кассіану, що мені потрібні нормальні тренування, а не кристали, які Даріан підсовував так, ніби я щойно навчилася читати. Чоловік сидів навпроти, вигнувши брову, й намагався знайти компроміс, за якого я не полізу головою в небезпеку.

— Радий бачити, що герцогиня має гарний настрій, — пролунав за моєю спиною знайомий голос.

Я обернулася й привітно усміхнулася. Ашер уклонився мені та перевів погляд на Кассіана, який уже підвівся.

— Ашере. Якими шляхами?

Граф засміявся, поправляючи коричневий камзол.

— Ти вже стільки шуму наробив у столиці, святошо, що я не міг не заїхати. Ну і, звісно, захотілося подивитися на красуню герцогиню, яка одним наказом розігнала сотню людей.

Я скосила погляд на Кассіана, чекаючи його реакції. Зазвичай саме це було найприємнішою частиною візитів Ашера. Та чоловік лише усміхнувся й поклав руку мені на талію.

— Ти її ще не чув. Там би і я пішов. Із власного дому, між іншим.

Ашер хмикнув, а я здивовано глянула на чоловіка.

«О-о. Хтось після зізнання подорослішав».

Слуги принесли чай і солодощі. Ашер розвалився на дивані так, ніби жив у нас щонайменше пів року, взяв чашку й важко видихнув.

— Схоже, Безодня сказилася.

Кассіан сів поруч зі мною, уже без усмішки.

— Що сталося?

— За останній тиждень точкових розривів стало в кілька разів більше. І дрібних породжень теж. Не таких, як те, що залізло до вас, але храм уже скоротив звичайні прийоми й відправляє людей до осередків, щойно надходить повідомлення.

Я повільно поставила чашку на блюдце. Ашер перевів погляд на Кассіана.

— А тебе, як я зрозумів, кликатимуть туди, де звичайних храмовиків буде недостатньо.

— Северин щось говорив про це.

— У столиці взагалі зараз про Святого говорять більше, ніж про імператорський прийом. Що імперії пощастило. Що Богиня знала, коли його послати.

Я відчула неприємний холод під ребрами. Кассіан лише провів пальцем по краю чашки.

— Зручно.

— Дуже, — погодився Ашер. — Особливо для тих, хто вже подумки розписав, куди тебе відправляти.

Я торкнулася руки Кассіана. Він одразу переплів свої пальці з моїми.

— Ніхто мене нікуди не відправлятиме без моєї згоди.

— Це мені вже більше подобається.

Я теж усміхнулася, але тривога не відступила. Якщо Безодня почала поводитися нестабільно раніше, ніж мала, Кассіан ставатиме потрібен людям дедалі частіше. Дуже скоро одного нашого «ні» могло виявитися недостатньо.

Наче на підтвердження цієї думки до маєтку прибув посланець із листом з імператорською печаткою. Кассіан розламав сургуч і швидко пробіг очима рядки. Його брови зійшлися на переніссі.

— Мене викликають на нараду щодо зростання кількості розривів, — сухо повідомив він і поглянув на Ашера. — Колись гінцям із поганими вістями відсікали голови.

Ашер підняв руки в захисному жесті.

— Це не я. Я лише приїхав вас навідати. Віліама взагалі направили до бар’єра біля ущелини, тому я поки єдиний із нашої компанії, хто може спокійно кататися до вас у гості.

— До ущелини? — перепитала я. — Навіщо?

— Бар’єр почав поводитися нестабільно, а магів не вистачає. Віліам поїхав як імператорський маг. Далеко, незручно, але, наскільки я знаю, поки без особливої небезпеки.

Я стиснула пальці на колінах. У новелі його відправили туди значно пізніше.

«Тобто за два місяці сюжет прискорився настільки, що ми вже десь у середині?»

Кассіан підвівся, ще раз поглянувши на листа.

— Я їду. Та й вибору, судячи з формулювання, у мене особливо немає.

Я піднялася слідом.

— Я теж поїду до столиці. В академію. Треба дізнатися в Оскара щодо залишкової мани породжень і розповісти Даріану про руйнівне розбалансування. Мені все це не подобається.

— Мені теж, мишко.

— Мишко? — тут же втрутився Ашер. — О-о. То в нас тепер герцогиня-мишка.

Кассіан лише усміхнувся.

— Їй підходить.

— Я й не сперечаюся. Тоді поїду з вами.

Чоловік кивнув і покликав слугу, наказавши готувати екіпаж. Ми з Ашером перезирнулися, після чого граф нахилився до мене.

— Я двічі намагався, ваша світлосте, — прошепотів він. — Він не ведеться.

Я прикрила губи рукою, стримуючи сміх.

— Став важливим Святим — і все. Ніяких бурмотінь, ніяких «Ашере, ти надто багато собі дозволяєш».

— Втрачаємо людину, — зі скорботою промовив граф.

Кассіан тим часом спокійно обговорював зі слугою дорогу, не звертаючи на наші перешіптування жодної уваги.

***

До столиці ми дісталися доволі швидко. Біля палацу Кассіан вийшов із карети й подав мені руку. Академія розташовувалася недалеко, тому я вирішила пройтися пішки й заодно хоч трохи відчути настрій столиці. Останнім часом я вправно ігнорувала світське життя, з’являючись на прийомах лише тоді, коли вимагав етикет. Ашер погодився скласти мені компанію.

Кассіан попросив нас бути обережними, поцілував мене в щоку й рушив до палацу. Я вже подумала, що цього разу він не озирнеться, але за кілька кроків чоловік усе ж повернув голову. Наші погляди зустрілися, я усміхнулася, і він, задивившись, ледь не перечепився об край сходинки. Я тихо захихотіла.

«На нього просто забагато навалилося».

— А що саме вам потрібно в академії? — запитав Ашер, пропонуючи мені лікоть.

Я взяла його під руку.

— Передусім хочу вмовити Даріана тренувати мене так, ніби завтра починається війна. Бо зараз він опікає мене так, ніби Безодня не дихає нам у потилицю.

Ашер вигнув брову й озирнувся на палац.

— Війна?

— Образно, — буркнула я. — Мені скоро двадцять чотири. Брат вважається одним із найкращих студентів свого курсу, а я досі переливаю з пустого в порожнє. Дуже я себе захищу, якщо так продовжуватиму? Над маєтком тепер сильний бар’єр, чудово. А на балу? Під час прогулянки? У дорозі?