Мій ідеальний Святий

РОЗДІЛ 9

За кілька днів до маєтку Астерос надійшов офіційний лист із храмовою печаткою. Кассіан отримав його, коли я, як часто бувало останнім часом, сиділа в його кабінеті й звіряла господарські звіти. Він невдоволено зламав печатку, розгорнув аркуш і швидко пробіг очима по рядках. Потім завмер і перечитав усе спочатку, значно повільніше.

Я відклала папери.

— Щось сталося?

Кассіан опустив лист. Обіднє сонце падало крізь велике вікно, підсвічуючи його темне волосся й різкий профіль. Після всього, що сталося, він навіть у звичайному кабінеті часом здавався мені трохи іншим. Наче чоловік, якого я знала, поступово перетворювався на когось, ким його вже починав бачити весь світ.

— Храм просить допомогти очистити заражену ділянку неподалік столиці, — повідомив він. — Северин називає це практикою після першого переходу. Якщо погоджуся, доведеться залишитися там на ніч.

Я подивилася на нього. За останні дні Кассіан став спокійнішим, але думка знову залишити мене в маєтку явно йому не подобалася.

— Кассіане, ти все одно не зможеш постійно бути поруч зі мною. Ти герцог і, судячи з усього, тепер ще й Святий.

Він скривився й відвернувся. Після нападу навіть саме слово «Святий» викликало в нього роздратування.

— Я не хочу життя Святого, якщо воно змусить мене відмовитися від дому й тебе, Ліліт. Я тільки нещодавно зрозумів, що маю все, чого мені достатньо для щастя. А тепер уже надсилають листи, кудись кличуть, чогось від мене потребують. І я знову маю їхати та залишати тебе одну.

Я підвелася й підійшла до нього. Кассіан обхопив мене за талію й притягнув ближче, не встаючи з крісла. Я провела пальцями по його волоссю, перш ніж відповісти.

— Проблема в тому, що без тебе те, що сталося тут, може повторитися в іншому місці. І там може не виявитися людини, яка встигне допомогти. Я теж не хочу, щоб ти їхав. Але поки це лише одна ніч, а не вимога назавжди оселитися в храмі.

Кассіан важко видихнув і притулився чолом до мого живота. Я продовжувала гладити його волосся, поки він повільно водив долонею по моїй спині. Рука опустилася нижче, а потім іще трохи. Я підозріло глянула вниз: його пальці вже безсоромно влаштувалися на моїй сідниці.

— Ей. Що це зараз відбувається?

Він тихо засміявся, навіть не піднімаючи голови.

— Перевіряю цілісність дружини.

— Дуже переконливо.

Кассіан м’яко стиснув долоню, і я примружилася.

— Нечесно. Ти сидиш, я не можу зробити так само.

Він нарешті підняв голову з гиденько задоволеною усмішкою.

— На це й був розрахунок, люба.

— Ти дуже швидко знахабнів після зізнання в коханні.

— Мені сказали, що це взаємно. Тепер почуваюся впевненіше.

Я похитала головою, але усмішки не стримала. Кассіан повернув руку на мою талію, а я знову поглянула на лист, залишений на столі.

— Поїдь, — м’яко сказала я. — Це одна ніч.

Усмішка зійшла з його обличчя.

— А якщо знову…

— Бар’єр укріплений Святою силою, охорону посилили. І я не збираюся серед ночі бігати маєтком у пошуках пригод.

Кассіан скептично звів брову.

— Останній пункт викликає найбільше сумнівів.

— Образливо.

— Після Атланта й академії?

— Породження я не кликала!

— Цього я й не казав.

Я штовхнула його в плече. Кассіан нарешті засміявся, а потім притягнув мене ближче й кілька секунд мовчав.

— Добре. Я поїду.

Я нахилилася й поцілувала його в маківку.

— І повернешся завтра.

— Повернуся.

Він сказав це впевнено. Зрештою, храм просив у нього лише одну ніч. Що могло піти не так?

***

Кассіан прибув до зараженого міста, що лежало приблизно за чотири години від столиці, надвечір. Ще на під’їзді відчув щось тягуче й неприємне, ніби саме повітря загусло. Чужорідна сила намагалася просочитися ближче, але щоразу відступала, наче дика тварина від вогню.

Він відсунув шторку карети й визирнув назовні. Побачене змусило його насупитися. Містяни виглядали виснаженими: бліді обличчя, порожні погляди, важкі рухи, ніби до кінцівок прив’язали гирі. Одні сиділи вздовж дороги, притулившись до стін, інші безцільно блукали провулками, не звертаючи уваги ні на екіпаж, ні на коней. Люди із супроводу прикривали роти тканиною, хоча навряд чи це могло захистити від магічного зараження.

Його увагу привернула молода жінка з волоссям майже такого самого відтінку, як у Ліліт. Кассіан несвідомо подався вперед, проводжаючи її поглядом. Наче відчувши це, жінка неприродно різко повернула голову. Їхні очі зустрілися, і він здригнувся.

«Це не вона».

Думка прийшла миттєво й безглуздо. Кассіан на секунду прикрив очі.

«І не буде».

Карета зупинилася на головній площі. Тут уже чекали служителі храму й Северин у темному костюмі із золотою вишивкою. Похмуре небо, дрібний холодний дощ і вітер, що гнав бруківкою мокре листя, лише посилювали гнітюче враження.

Кассіан вийшов з екіпажа й озирнувся. Неподалік кілька людей стояли нерухомо, дивлячись перед собою скляними очима. Інші сиділи просто на мокрому камені, ніби не мали сил навіть пошукати укриття.

— Ваша світлосте, — привітався Северин. — Дякую, що прибули. Як бачите, саме із цим нам доведеться працювати.

— Що тут сталося?

— Безодня. Останнім часом таких випадків стало більше.

Архієпископ рушив вулицею, і Кассіан пішов слідом.

— Тобто?

— Щось подібне до нападу на ваш маєток. Безодня поводиться нестабільніше. Розриви між просторами виникають частіше, зараження поширюються швидше. Те, що кілька років тому було винятком, поступово стає закономірністю.

— І буде гірше?

Северин поглянув на виснажених містян.

— Так.

Кассіан зупинився біля чоловіка, який сидів на бруківці, безсило опустивши руки між колінами. Той навіть не підвів голови.

— Що це за хвороба? Вони ще живі?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше