4.8

Жоден не перепитав. Ашер і Віліам одразу стали перед нами, затуляючи від зали. Я повернулася до Кассіана й накрила долонями його вуха.

— Я тут. Слухайте мене. Зараз стане тихіше.

Він заплющив очі й притиснув мої руки своїми. Зробив повільний вдих, потім ще один.

— Це тільки фанфари. Вони скоро закінчаться.

За кілька секунд різкий звук стих. Імператор почав промову, вітаючи Ліріель із днем народження. Я поступово послабила тиск долонь. Кассіан напружився, і я завмерла.

— Можете?

Він прислухався й кивнув. Я обережно забрала руки, стежачи за його обличчям. Цього разу він не скривився. Плечі розслабилися, дихання вирівнялося.

— Краще?

— Так. Фанфари були надто різкими.

— Наступного, хто вирішить урочисто трубити, особисто придушу.

Кассіан усміхнувся.

— Буде дипломатичний скандал.

— Зате тихий.

Він засміявся, і я нарешті видихнула. Ашер озирнувся.

— Живі?

— Так.

— Хочеш вийти? — запитав Віліам.

Кассіан похитав головою. Друзі повернулися до імператора, ніби нічого не сталося, а я знову взяла чоловіка під руку. Він посунувся ближче.

— Дякую, що не запанікували.

— Ми ж тренувалися.

— Усе одно. Коли стало боляче, я знав, що ви допоможете.

Я замовкла, відчуваючи тепло під ребрами.

— Для цього я й тут.

Кассіан торкнувся моєї руки.

— Знаю.

Я швидко повернулася до галереї.

«Слухаємо промову. Нічого тут аналізувати».

Після промови імператорська родина спустилася до гостей. Кронпринц Альдрік рушив до нас, і я мимоволі напружилася. Кассіан досі був блідий, хоча вже тримався краще.

— Кузено, давно не бачилися.

Я поперхнулася повітрям. Альдрік поплескав мене по спині.

— Тихо. Живи.

«Кузена?!»

— Кузена? — перепитала я.

— Добре, чотириюрідна сестра по лінії пальця моєї матері. Досить щоразу це уточнювати. Мене нагородили братом, а я завжди хотів сестричку. — Він примружився. — Ти мені не писала. Герцог тепер важливіший?

Я змусила себе усміхнутися.

— Він мій чоловік. А ти — чотириюрідний брат по лінії пальця матері, якщо правильно запам’ятала.

Альдрік приклав руку до грудей.

— Жорстоко. Раніше ти була милішою.

«Ще краще».

Кассіан хмикнув, і кронпринц повернувся до нього.

— Це ти її зіпсував?

— Навіть не намагався.

— Ви обоє дуже сміливі, — зауважила я.

Альдрік засміявся, але потім заговорив серйозніше:

— Ти давно не писала, Ліліт. До весілля я думав, що ти заклопотана, але минув уже місяць.

«Отже, ми листувалися. Знати б ще про що».

— Перший місяць шлюбу виявився хаотичнішим, ніж я очікувала. Звикаю до дому й обов’язків.

— Настільки, що не знайшлося часу на лист?

У його голосі чулася теплота, і я трохи заспокоїлася.

— Виправлюсь.

— Обіцяєш?

Я кивнула. Альдрік задоволено всміхнувся, а я подумки додала до справ пошук його листів.

— А ти як? — запитав він Кассіана.

— Уже нормально.

Кронпринц уважно глянув на нього.

— Якщо знадобиться, тут є тихі кімнати. Звертайся.

Кассіан вдячно кивнув.

— А сестру я пізніше заберу на танець, — додав Альдрік.

— Знову сестру? Після всіх уточнень?

— Я нічого не засвоїв.

— Помітно.

Він усміхнувся. Я відвела очі й зустрілася поглядом із Рафаїлом, який стояв біля імператриці. Принц затримав на мені увагу, а тоді повернувся до співрозмовника. Альдрік простежив за моїм поглядом.

— Раз ти вже заміжня, можна розповісти.

— Про що?

— Рафаїл був у тебе по вуха закоханий, балда.

Я завмерла.

— Що?

— Роками дивився на тебе, а ти не помічала.

Я знову поглянула на молодшого принца. Той спокійно розмовляв із придворним.

— І ти вирішив розповісти зараз?

— До весілля це було б жорстоко щодо брата.

— А тепер — ні?

— Тепер уже нічого не зміниться.

Кассіан кашлянув. Він дивився на Альдріка з таким спокоєм, що я відразу насторожилася. Кронпринц теж помітив.

— Вона ж не за нього вийшла.

— Я нічого не сказав.

Я прикрила обличчя віялом.

— Можемо повернутися до моменту, коли я цього не знала?

— Пізно.

Альдрік усміхнувся, але невдовзі його обличчя пом’якшало.

— Після смерті матері ти багато чого не помічала. Рідко виходила, коротко відповідала на листи. Рафаїл намагався бути поруч, та ти нікого до себе не підпускала.

Я міцніше стиснула віяло.

— Настільки змінилася?

— Так. Ти й раніше була тихою, але після смерті тітки Анель наче намагалася займати якомога менше місця. Радий знову бачити твою усмішку.

Глорія говорила щось подібне. Даріан теж помітив, що я стала іншою. За їхніми словами поступово вимальовувалася Ліліт, яку я не знала: не просто стримана дівчина, а людина, що після втрати матері замкнулася в собі.

— Значить, шлюб пішов мені на користь, — сказала я.

— Я ж казав.

— Не привласнюйте заслуг, ваша високосте, — озвався Кассіан.

— Я й не собі.

Альдрік виразно поглянув на нього. Кассіан торкнувся моєї руки, і я раптом перестала знати, куди дивитися.

Кронпринц нарешті згадав про інших гостей. Попрощавшись, він повернув собі бездоганно ввічливий вираз обличчя й рушив далі. Кассіан провів його поглядом, тоді нахилився до мене.

— Ви справді не помічали почуттів Рафаїла?

— Ні. Здається, тоді я взагалі мало що помічала. Дивуюся, що поруч усе одно хтось залишився.

Він кивнув, не розпитуючи далі. Музика змінилася, запрошуючи гостей до танцю, і Кассіан простягнув мені руку. Я охоче вклала пальці в його долоню.

«Нарешті танці».

Кассіан помітив мою усмішку й повів до паркету. Кілька гостей відверто дивилися на нас, але мене більше хвилювало, як він витримає музику й десятки пар довкола. Чоловік поклав руку мені на талію. Щойно ми рушили, тіло впізнало ритм, і я дозволила йому вести.