4.2

Поки Кассіан учився не слухати все навколо одночасно, я попросила слуг поводитися тихіше. Мого тону й виразу обличчя вистачило, щоб обійтися без пояснень. Одягалися ми майже мовчки, але щоразу, коли він напружував плечі чи стискав щелепу, я починала щось розповідати: про магію рівноваги, погоду — будь-що, аби він міг зосередитися на моєму голосі. Це допомагало, тож здивовані погляди прислуги мене не хвилювали.

Біля карети я попросила кучера й супровід уникати зайвого шуму. Кассіан підтвердив прохання кивком і сів усередину слідом за мною. Я сама обережно зачинила дверцята й одразу поглянула на нього.

— Ви поводитеся як квочка, — сказав він зі слабкою усмішкою.

— Просто хвилююся.

Карета рушила. Від скрипу коліс я мимоволі знову подивилася на чоловіка.

— Живий, — буркнув він. — Не треба дивитися так, ніби я ось-ось помру.

— Ви не бачили себе вночі. Довго ви так сиділи? Чому не розбудили мене?

Кассіан відвів погляд до вікна. Столиця ще тільки прокидалася. Добре, що ми виїхали на світанку: за кілька годин вулиці наповняться екіпажами, торговцями й голосами.

— Не знаю. Тоді секунда здавалася годиною. Спочатку намагався ігнорувати шум, думав, мине. А далі ви бачили. Не хотів вас хвилювати.

Він досі сидів із напруженими плечима й дуже старанно вдавав, що почувається нормально. Я пересіла ближче та накрила долонями його вуха. Кассіан прикрив очі й притулився до моєї руки.

— Розбалуєте. Мені треба вчитися самому…

— Не все одразу. Трохи відпочинете. Ніхто не змушує вас за один ранок освоїти новий орган чуття.

— Він у мене й раніше був.

— Тепер це вже якийсь незаконно покращений слух.

Кутик його рота сіпнувся. За кілька секунд він розплющив очі.

— Ви можете говорити нормально.

— Тобто?

— Ваш голос не підсилюється так, як усе інше. Я чую його дуже чітко, але він не ріже слух. Коли говорять інші, особливо близько, ніби б’ють прямо в голову. А ваш… просто є.

Я замислилася, не забираючи долонь.

— Це теж варто записати.

— І що вже є у ваших записах?

— Нюх, реакція, витривалість, зцілення. Тепер слух.

— Сподіваюся, хоч щось хороше про мій характер.

— Це записи про зміни. Характер у вас такий із самого початку.

Кассіан пирснув. Я усміхнулася у відповідь, хоча його слова про мій голос не виходили з голови.

«Спочатку храм. Потім розбиратимемося».

Ще однієї загадки до сніданку мені не хотілося.

Попри наш приїзд без попередження, Северин зустрів нас особисто. Він провів нас до невеликої тихої зали, де навіть двері зачинялися без стуку, і сів навпроти.

Я розповіла про нічний напад і про те, що допомогло Кассіанові заспокоїтися, не уточнюючи, у якій саме позі ми провели решту ночі. Архієпископ слухав, час від часу занотовуючи щось і поглядаючи на чоловіка. Коли я закінчила, він відкинувся на спинку стільця.

— Не хвилюйтеся, це нормальна реакція. Ми очікували, що слух проявиться раніше: минув уже місяць, а нових здібностей довго не з’являлося. На початку можливе сенсорне перевантаження. Мозок ще не навчився відсіювати зайві звуки.

Його спокій дратував. Він навіть здавався задоволеним, ніби я розповіла про успішний дослід, а не про людину, яка серед ночі тремтіла від болю.

— Щодо звуку вашого серця, — продовжив Северин, — найімовірніше, він став знайомим орієнтиром. Ви проводите багато часу разом, тому його світлості було легше зосередитися на ньому й відсікти решту.

— Чому ви не попередили, що таке може статися? Ми б хоча знали, чого чекати.

Северин перевів погляд на Кассіана, який досі мовчав, схрестивши руки на грудях.

— До першого переходу ми не можемо розкривати всі подробиці. Точними знаннями про розвиток сили можна зловживати, намагаючись вплинути на її прояви. Саме тому більшість старих матеріалів про Святих зберігається в закритих церковних архівах.

— Першого переходу? — перепитав Кассіан. — Що це?

«Точно. Він же не знає».

— Ви дізнаєтеся, коли він відбудеться.

— Якщо.

Архієпископ кивнув. Усмішка зникла з його обличчя.

— Перепрошую. З огляду на темп розвитку сили я невдало висловився. Але, ваша світлосте, ваші можливості відрізняються від можливостей звичайних священників. Якщо сила розвиватиметься й далі, ви зможете врятувати тисячі. Можливо, мільйони людей.

«Він не бреше».

Безодня невдовзі стане нестабільнішою. Бар’єрні маги ще триматимуть розлом, але зрештою приборкати його зможе саме Кассіан. Від цього слова Северина не ставали приємнішими.

— Поки що я лише чую, як дихають слуги за дверима, — відказав Кассіан. — Якщо саме так рятують людство, у мене для вас погані новини.

— Мені шкода, що зараз я не можу розповісти більше. Після першого порогу поясню все докладніше. А поки записуйте зміни. Не ізолюйте себе від звуків повністю, але й не перевантажуйте слух. Почніть із тихого середовища, поступово додаючи шум.

— А якщо знову буде так боляче? — запитала я.

— Припиніть вправи й відпочиньте. Не треба терпіти, доводячи себе до такого стану.

«Якби ж ви сказали це вчора».

Кассіан постукав пальцями по передпліччю.

— Цей ваш перший поріг хоча б можна описати без подробиць?

— Це момент, після якого сила перестає бути набором окремих проявів.

— І стає чим? — запитала я.

Северин затримав на мені погляд.

— Системою.

Ми помовчали.

— Дуже інформативно, — озвався Кассіан.

— Роблю що можу.

Я подумки додала до записів ще один пункт: після першого переходу сила стає системою. Пояснення було розмитим, але іншого нам не дали.

***

Дорогою назад Кассіан здавався вже радше роздратованим, ніж напруженим. Я сиділа навпроти й час від часу поглядала на нього.

— Треба дочекатися якогось переходу, щоб хоча б дізнатися, що зі мною відбувається, — пробурмотів він. — У мене й без цих загадок роботи вистачає.