3.5

Я відірвалася від книги й оцінила його поглядом. Широкі плечі, підтягнутий торс, який я регулярно бачила, бо спав він без сорочки, сильні ноги й загалом вигляд людини, яка не просто носить меч для краси.

— М-м… міцна? — невпевнено сказала я. — Перепрошую, я слабка в термінології людського тіла. Але виглядаєте ви як людина, яка без проблем пересуне шафу.

Кассіан кілька секунд мовчки дивився на мене, а потім тихо засміявся.

— Оце комплімент.

— Зате практичний.

— Тобто якби я не міг пересунути шафу, ви б розчарувалися?

— Сильно.

— Жорстокі у вас критерії до чоловіків.

Я хмикнула й знову відкрила книгу.

— Не хвилюйтеся. Поки проходите.

— Який же камінь із душі.

Я вже хотіла відповісти, але погляд зачепився за заголовок на сторінці.

«Про природу священної сили та її носіїв».

Усмішка поволі сповзла поступившись зосередженості.

— Кассіане.

Він одразу став серйознішим і підійшов ближче. Я провела пальцем по рядках.

— Тут пишуть, що сила служителів є «відбитком божественного джерела», а сила Вознесеного — «прямим каналом до нього».

Кассіан злегка насупився.

— Тобто Северин висловився не образно.

— Схоже, що ні.

Я швидко перегорнула кілька сторінок далі, але текст ставав дедалі загальнішим: багато пафосу про благословення богині, очищення світу й служіння людям, зате майже нічого про те, що саме відбувалося з людиною під час Вознесіння.

— Тут знову нічого конкретного, — пробурмотіла я. — Сила, світло, благословення, очищення… а механіка де?

Кассіан узяв книгу в мене з рук і переглянув кілька абзаців.

— Можливо, її тут просто немає.

Я підняла на нього очі.

— У сенсі?

— У сенсі, що ті, хто це писав, могли самі не знати.

Ця думка мені зовсім не сподобалася. Обережно злізши зі столу, я повернула попередню книгу на місце й уже хотіла взяти наступну, коли погляд зачепився за тонкий проміжок між двома товстими томами. Трохи глибше на полиці стояла невелика книжка з потертою м’якою палітуркою.

Я підчепила її пальцем і витягнула назовні.

«Магія рівноваги».

Насупившись, я оцінила її товщину, закотила очі й поклала на стіл. Радше з цікавості, ніж із віри в практичну користь.

«І хто її сюди запхав? Вона ж мала стояти десь серед магічних підручників. Світи різні, а проблеми з поверненням книжок на правильні полиці однакові».

— Щось знайшли? — запитала я, повернувшись до Кассіана.

Він поглянув на мене й трохи насупився.

— Можливо, я перебільшую, але всі книги про Святих тут нові.

— Нові? — здивувалася я. — Деяким, якщо судити з дат на палітурках, років по п’ятдесят.

Кассіан поставив один із томів назад і підійшов до сусіднього стелажа з храмовими писаннями. Навіть особливо не вибирав — витягнув перший товстий том, розгорнув його на початку й показав мені дату.

— Ось. Більше ста років, — він постукав пальцем по сторінці. — На бібліотеку накладена магія збереження. Тут є книги, яким і двісті років, просто виглядають вони значно краще, ніж мали б.

Я перевела погляд на секцію зі згадками про Святих. За весь час пошуків ми знайшли лише загальні пояснення того, ким вони були, чим допомагали імперії та які етапи проходила їхня сила. Усе те саме, що я пам’ятала з новели: коротко, урочисто й настільки розмито, що нормальної картини це не давало.

— Можливо… їх просто почали нормально вивчати не так давно? — задумливо припустила я.

— Або все старіше лежить у закритих архівах, — видихнув Кассіан.

Його погляд ковзнув убік і зупинився на тонкій книжці, яку я залишила на столі.

— А це що? 

Я озирнулася й тихо видихнула, бо вже встигла про неї забути.

— Хтось залишив її не там, де треба. Вирішила погортати.

Кассіан усміхнувся й обережно взяв книжку до рук.

— Магія рівноваги? — прочитав він назву й поглянув на мене. — Неочікуваний вибір.

Я ніяково протягнула руку й забрала книгу назад.

— Просто стало цікаво. Вона лежала не на своєму місці, от і вирішила погортати.

— Вас останнім часом узагалі багато чого про магію цікавить, — зауважив він.

— Бо я зрозуміла, що знаю про неї менше, ніж хотілося б, — знизала я плечима. — А книжки звідси можна брати додому чи тільки читати тут?

Кассіан кивнув у бік бібліотекаря.

— Книги з відкритої частини можна брати на певний термін. Думаю, цю вам видадуть без проблем.

Я ще раз поглянула на тонку палітурку.

«Добре. Просто прочитаю. Гірше від цього точно не стане».

Підійшовши до бібліотекаря, я попросила записати книгу на мене. Чоловік здивувався, коли побачив її й почув, де саме я знайшла. Він уважно оглянув потерту палітурку з усіх боків, звірив назву з каталогом, потім ще раз перегорнув кілька сторінок.

— Ваша світлосте, схоже, ця книга взагалі не належить бібліотеці. Можливо, хтось із відвідувачів випадково залишив свою.

— Ой… і що тоді робити?

Бібліотекар обережно розгорнув її ще раз, перевіряючи форзац і перші сторінки на чужі підписи, ім’я власника чи будь-які позначки, за якими можна було б зрозуміти, кому вона належить. Нічого не знайшовши, він простягнув книгу мені.

— Поки можете взяти її із собою. Якщо власник з’явиться й звернеться до нас, ми повідомимо вам.

— Добре, дякую.

Я притиснула тоненьку книжку до решти взятих матеріалів, а Кассіан лише усміхнувся, поглянувши на мене.

— А книги про Святих часом не переносили до архівів? — запитав він у бібліотекаря.

Чоловік задумався, дістав товстіший каталог зі старішими записами й перегорнув кілька сторінок. Пальцем провів по одному з рядків, а тоді кивнув.

— Кілька десятиліть тому більшість старих праць про Святих справді передали до закритих архівів храму.

Ми з Кассіаном переглянулися.