3.3

Після завершення тренування ми коротко попрощалися з Ашером, який уже помітно втомився, і разом рушили назад до маєтку. Кассіан ішов поруч, природно підлаштовуючись під мій крок, ніби для нього взагалі не було проблемою рухатися повільніше. Кілька хвилин ми йшли мовчки. Потім він скосив на мене погляд.

— Як пройшла зустріч із подругою? — тихо запитав Кассіан.

Я підняла на нього очі й усміхнулася трохи м’якше.

— Добре. Розмовляли про минуле, — спокійно відповіла я. — І, на жаль, історія про наш пристрасний шлюб наздогнала й мене.

На обличчі Кассіана одразу з’явилася задоволена усмішка.

— Та невже?

Я кинула на нього незадоволений погляд.

— Угу. Глорія ще й кепкувала з цього, — буркнула я. — Така вона, звісно, видра. Я не можу.

Кассіан виглядав надто задоволеним моїми стражданнями. Це треба було виправити. Я зробила ще кілька кроків і невинно додала:

— Питала, який ви в ліжку.

Кассіан збився з кроку. Я ледь не засміялася вже на цьому, але героїчно продовжила:

— І, згадавши, як сильно ви були незадоволені тим, що я назвала вас пристрасним, я вирішила не перебільшувати.

Він повільно повернув до мене голову.

— Що ви їй сказали?

Я витримала паузу.

— Що ви… більш-менш.

Кассіан завмер. Я стиснула губи й продовжила йти, поки його обличчя за кілька секунд встигло почервоніти, насупитися й набути такого виразу, що я вже ледве стримувала сміх.

— Ліліт… — дуже тихо прошипів він.

Я озирнулася через плече.

— М?

— Тікайте.

— А-а-а!

Я заверещала крізь сміх і кинулася вперед. Позаду одразу почулися швидкі кроки.

— Я пожартувала! — вигукнула я, підхоплюючи поділ сукні, щоб не перечепитися.

— Пізно!

— Кассіане, ви мечник, це нечесно!

— Треба було думати раніше!

Я вже бачила двері маєтку попереду й щиро сподівалася добігти до них першою, але переваги в мене не було жодної. Кассіан наздогнав мене за кілька секунд і схопив за талію, не даючи втекти далі. Я засміялася ще сильніше, намагаючись вирватися.

— Відпустіть!

— Спочатку скажіть, що ви їй насправді відповіли.

— Нічого! Вона сама сказала, що жартує!

Кассіан на мить завмер.

— Тобто «більш-менш» ви вигадали?

Я повернула голову настільки, наскільки дозволяло його плече, і невинно усміхнулася.

— Можливо.

Він видихнув крізь ніс.

— Ви жахлива людина.

— А ви самі раділи, що плітки наздогнали мене.

— Більше не радію.

— От і чудово.

Він нарешті відпустив мене, а я поправила сукню й задоволено рушила до маєтку.

«Справедливість відновлено».

За спиною Кассіан щось пробурмотів про те, що дружина виявилася значно небезпечнішою за святу силу.

***

Після вже звичного уроку з аристократії та історії родів, які дратували мене своєю надмірною вишуканістю, складними родоводами й пихатими традиціями, ми нарешті опинилися в ліжку. Точніше, я спокійно лежала й читала книгу про магію, намагаючись глибше розібратися в її принципах і хоч трохи зрозуміти, як працює цей світ. Кассіан же лежав поруч на боці й уже добрих десять хвилин свердлив мене поглядом.

Я ще трохи потерпіла. Потім не витримала, закрила книгу пальцем на потрібній сторінці й повернулася до нього.

— Ну що? — засміялася я. — Ви зараз у мені дірку пропалите.

Кассіан навіть не змінив виразу обличчя.

— Я розповім Ашеру, що ви тікали від мене з вереском. І він буде кепкувати з вас до кінця життя.

Сказав це так спокійно й гордо, ніби щойно придумав бездоганний план помсти. Я кілька секунд мовчки дивилася на нього, намагаючись зрозуміти, чи він справді вважає це серйозною загрозою. Потім повільно звела брову.

— Ви зараз сказали це так, ніби Ашер мій коханець і йому можна на мене поскаржитися.

Кассіан моргнув. Я задумливо хмикнула.

— Ну, він наче симпатичний. То ж…

— Ліліт.

Я ледь стримала усмішку.

— Що?

— Навіть не продовжуйте.

— Я просто міркую вголос.

Кассіан повільно піднявся на лікті.

— Вам обов’язково щоразу робити ситуацію гіршою?

— Для кого?

— Для мене.

— Тоді так.

Він звузив очі.

— Я взагалі-то намагався вас шантажувати.

— Дуже слабко.

— Чому слабко?

— Бо мені байдуже, що Ашер буде кепкувати. А от вам, схоже, чомусь не байдуже, що я назвала його симпатичним.

Кассіан завмер. Я на мить теж, а потім повільно усміхнулася.

— О-о-о.

— Ніякого «о».

— Та ні, тут точно є «о».

— Ліліт.

Я відклала книгу на тумбу й повернулася до нього вже повністю.

— Ви що, ревнуєте?

Кассіан подивився на мене так, ніби я щойно звинуватила його у державній зраді.

— Ні.

— Дуже швидка відповідь.

— Бо вона очевидна.

— Мгм.

— Не «мгм».

Я вже відверто сміялася.

— Добре-добре. Не ревнуєте. Просто дуже не хочете, щоб я вважала вашого друга симпатичним.

— Я хочу, щоб ви перестали говорити дурниці перед сном.

— Це інше.

— Абсолютно те саме.

Я знову взяла книгу, усе ще усміхаючись.

— Передайте Ашеру, що він симпатичний.

Кассіан різко ліг на спину й натягнув ковдру вище.

— Я нічого йому не передаватиму.

— Шкода.

— Спіть.

— Ви перший почали.

— І вже шкодую.

Я тихо засміялася й повернулася до читання. Кілька хвилин у кімнаті знову було тихо. Але тепер я вже боковим зором бачила, як Кассіан насуплено дивиться в стелю.

«Не ревнує він. Ну звісно».

Хоча, якщо чесно, дражнити його виявилося значно веселіше, ніж я очікувала.

— Знаєте леді Едіт? — несподівано промовив Кассіан.

Я напружила всі шестерні в голові, кілька секунд чесно порпалася в пам’яті, а потім похитала головою.

— Не думаю.

— Ну, така… струнка. Красива. З білявим волоссям.

Кассіан уважно стежив за моїм обличчям, поки я намагалася віднайти серед уривчастих спогадів із весільного бенкету хоч одну білявку, яка могла б відповідати опису. На жаль, більшість гостей давно злилися для мене в один строкатий фон із суконь, коштовностей і незнайомих облич.