1.4

Кілька секунд я просто дивилася на Кассіана, який розмахував аркушем над головою, наче прапором. Потім відклала оксамитову коробочку з симпатичною підвіскою й підняла брову.

— Що там? — поцікавилася я, зовсім не розуміючи, через що він так розійшовся.

Кассіан зробив крок ближче, уважно вдивився в моє обличчя, ніби намагався визначити, чи справді я ні про що не здогадуюся, після чого опустив лист і прочистив горло.

— «Любий друже, вітаю тебе з початком пристрасного шлюбу. Ашер».

Я підібгала губи й притиснула до них пальці, хоча плечі вже зрадницьки затремтіли. Кассіан одразу помітив мою реакцію й обурено звів брови.

— Ти це чула?! — прошипів він. — Чутки про твої слова дійшли до Ашера!

«Знати б ще, хто такий цей Ашер, звісно».

— А до мене ви чого прийшли? — запитала я, намагаючись говорити спокійно.

Кассіан схрестив руки на грудях і навис наді мною з таким незадоволеним виглядом, ніби я особисто розіслала листи всій імперії. Я нарешті приборкала сміх і підняла на нього очі.

— Кассіане, це не така вже й погана плітка.

— Не погана?!

Я підняла долоню, зупиняючи його раніше, ніж він устиг продовжити.

— А що мені треба було сказати? Що ви були грубим? Чи, може, краще пустити плітку, що першої шлюбної ночі взагалі не було, й породити вдвічі більше запитань?

Кассіан опустив руки й потер шию, уже не виглядаючи настільки войовничо.

— Я б ніколи не був грубим, — буркнув він. — Просто тепер відчуття, ніби я всім брешу.

«Так багато чоловіків роблять. І, здається, сплять після цього чудово».

Я видихнула й похитала головою.

— У мене, до речі, місячних зараз теж немає. Тож коли вони прийдуть не за тим графіком, який ми сьогодні так талановито вигадали, викручуватися доведеться вже мені. Вважайте, що ми обоє постраждали заради збереження пристойної репутації нашого шлюбу.

Кассіан подивився на мене вже спокійніше, потім знову на лист у руці.

— Мені все одно не подобається слово «пристрасний».

— А мені подобається значно більше, ніж «дивак, який ріже собі долоню над простирадлом».

Він скривився.

— Ви ще довго це згадуватиме?

— Поки не з’явиться щось смішніше.

— Прекрасно. Тепер у мене ще й стимул поводитися максимально нудно.

— Не думаю, що у вас вийде.

Кассіан глянув на мене з легким прищуром, а тоді кинув лист на найближчий столик.

— Потерпіть, ваша світлосте, — додала я вже м’якше. — За кілька днів усі знайдуть нову тему для пліток і забудуть про нас.

— Дуже на це сподіваюся.

— А якщо ні, можете написати Ашеру, що все правда. Нехай заздрить.

Кассіан різко повернув до мене голову. Я витримала його погляд лише секунду, перш ніж знову засміятися.

Чоловік, схоже, змирившись із тим, що плітка буде існувати ще деякий час, присів поруч поглянувши на кількість весільних подарунків якими заставили усю вітальню. 

— Як вам взагалі тут? — тихіше запитав Кассіан. — Усе ж цей шлюб політичний для нас обох, а ви опинилися в ситуації, де мусили залишити рідних і стати моєю… дружиною.

Останнє слово він вимовив так, ніби досі не звик застосовувати його до мене. Я взяла чергову коробочку, потягнула за стрічку й на кілька секунд задумалася. За дві доби моє життя перевернулося настільки кардинально, що я, здається, навіть не встигла зрозуміти, що саме відчуваю.

Поки все скидалося на якийсь дуже дивний відпочинок із розкішними декораціями, вовками, прислугою, яка одягає тебе зранку, та жартами про пристрасть, якої насправді не було. Я ще не встигла по-справжньому усвідомити, що це тепер моє життя, а не коротка вистава, після якої можна повернутися додому.

— Важко сказати, — я знизала плечима й поглянула на нього. — Ви мене, наче, не ображаєте. Слуги ставляться добре, годують смачно. Тож, мабуть, усе не так і погано. Теоретично мене могли видати заміж за когось значно гіршого.

«За якогось тирана півночі, який потім розтанув би від мого кохання. Хе-хе».

Кассіан сидів поруч, переплівши пальці, й спостерігав за тим, як я роздивляюся чергову дрібничку з коробки.

— Маркіз Морвент хотів укласти для вас шлюб із кимось… гіршим? — обережно запитав він.

Я завмерла з прикрасою в руці й повільно повернула до нього голову.

«А звідки мені знати? Я навіть не знаю, скільки в мене родичів, не те що кому ще батько міг мене віддати. Автору треба було присвятити Ліліт хоча б кілька нормальних сторінок, а не описати її як добру й смиренну жінку, яка спокійно прийняла розрив шлюбу».

— М-м… Я б не хотіла на це відповідати, — протягнула я невпевнено. — Я все ж не знала всіх думок батька. Та й сказала це теоретично.

Кассіан трохи нахилив голову, але розпитувати далі не став.

— Тоді сподіваюся, що ви теж одного ранку не прокинетеся злим, — додала я, повертаючись до подарунків. — Бо я плакса. Попереджаю одразу.

— Це погроза?

— Попередження. Якщо будете поводитися жахливо, я сяду десь у кутку й почну ридати так голосно, що весь маєток дізнається, який ви поганий чоловік.

Кассіан тихо пирхнув.

— Після сьогоднішніх пліток мені й без того вистачає уваги прислуги.

— Значить, поводьтеся добре. Вам же простіше.

— Я постараюся не прокинутися тираном.

— Дуже вдячна.

Я відкрила наступну коробочку й побачила всередині тонкий золотий браслет із дрібними блакитними камінцями. На мить захопившись прикрасою, я піднесла її ближче до світла.

— Гарний…

— Вам подобається?

— Дуже.

Кассіан подивився на браслет, потім на мене й легко кивнув.

— Тоді хоча б один плюс у цього шлюбу вже є.

Я усміхнулася й знову опустила погляд до подарунків.

Дивна річ. Ще вчора я сприймала Кассіана лише як тимчасового чоловіка, від якого через кілька місяців спокійно розійдуся. Тепер же поруч із ним ставало напрочуд легко.