1.3

Я дивилася на Кассіана, який розмахував аркушем, наче прапором. Відклавши коробочку з підвіскою, підняла брову.

— Що там?

Він наблизився, наче перевіряючи, чи я справді нічого не розумію, і прочистив горло.

— «Любий друже, вітаю тебе з початком пристрасного шлюбу. Ашер».

Я прикрила губи пальцями, але плечі вже затремтіли.

— Ви чули? — обурився Кассіан. — Чутки дійшли до Ашера!

«Знати б іще, хто це».

— А до мене ви чого прийшли?

Він схрестив руки й навис наді мною з таким виглядом, наче я особисто розіслала листи всій імперії.

— Кассіане, це не найгірша плітка. Що треба було сказати? Що ви були грубим? Чи зізнатися, що шлюбної ночі не було, й викликати ще більше запитань?

Він опустив руки й потер шию.

— Я ніколи не був би грубим. Просто тепер здається, ніби я всім брешу.

— У мене місячних теж немає. Коли почнуться не за вигаданим графіком, викручуватися доведеться мені. Вважайте, ми обоє постраждали заради репутації нашого шлюбу.

Кассіан знову глянув на лист.

— Мені не подобається слово «пристрасний».

— Краще, ніж "дивак із ножем".

Він примружився й незадоволено кинув лист на столик.

— За кілька днів знайдуть нову тему, — додала я м’якше. — А якщо ні, напишіть Ашеру, що все правда. Нехай заздрить.

Кассіан різко повернув голову. Я витримала його погляд лише секунду й засміялася. Він зітхнув і сів поруч, оглядаючи коробки, якими заставили вітальню.

— Як вам тут? — запитав уже тихіше. — Наш шлюб політичний, але саме вам довелося залишити рідних і стати моєю… дружиною.

До останнього слова він досі не звик. Я потягнула за стрічку на черговій коробочці й замислилася. Усе ще скидалося на дивний відпочинок: розкішні кімнати, вовки, прислуга й жарти про пристрасть, якої не було. Усвідомити, що це моє життя, а не вистава, після якої повернуся додому, я не встигла.

— Важко сказати. Ви мене не ображаєте, слуги ставляться добре, годують смачно. Могли видати заміж за когось значно гіршого.

— Маркіз Морвент розглядав когось… гіршого? — обережно запитав Кассіан.

Я завмерла з прикрасою в руці.

«Звідки мені знати? Автор міг би присвятити Ліліт кілька сторінок, а не лише назвати доброю і смиренною жінкою, яка спокійно прийняла розлучення».

— Я не знала всіх батькових думок. Сказала теоретично.

Він кивнув, не наполягаючи на відповіді. Я повернулася до подарунків.

— Сподіваюся, ви теж одного ранку не прокинетеся злим. Бо я плакса. Попереджаю.

— Це погроза?

— Якщо поводитиметеся жахливо, сяду в кутку й ридатиму так, що весь маєток дізнається, який ви чоловік.

— Мені вже вистачає уваги прислуги.

— Тоді поводьтеся добре, — вже спокійно промовила я. — Я також постараюсь не завдавати вам клопотів. 

У наступній коробочці лежав тонкий золотий браслет із блакитними камінцями. Я піднесла його до світла.

— Гарний…

— Подобається?

— Дуже.

— Отже, хоча б один плюс у нашого шлюбу є.

Я усміхнулася й відклала прикрасу. 

— Можна дізнатися подробиці домовленостей між родинами?  Що саме отримала кожна сторона?

Кассіан відкинувся на спинку дивана поглянувши на стелю.

— Морвенти контролюють кілька річкових портів і основні торгові шляхи до столиці. Астероси володіють покладами магічних кристалів. Їх дорого видобувати: потрібні спеціальні укріплення, магічні метали, навчені працівники. А безпечне перевезення коштує ще дорожче. Тепер Морвенти знизили для нас мито й узяли на себе частину збуту.

— А натомість?

— Ексклюзивне право на частину експорту. Вони отримують визначений обсяг кристалів за фіксованими умовами й перепродають через власні мережі. Ваш батько здобув союз зі старим герцогським домом, а ми — більший вплив при дворі.

— Через батька?

— Він входить до імператорської торгової ради. Ви не знали?

«Тепер знаю. Так далі не піде, треба знайти про кого розпитати про Ліліт без підозр». — я ледь не скривилась від думки.

Кассіан, на щастя, не став розвивати тему, ніби вирішив, що раніше батькові справи мене не цікавили.

До вітальні зайшла служниця зі срібною тацею. На ній лежав конверт із винною сургучевою печаткою та гербом із трояндою.

— Ваша світлосте, лист від дому Морвентів.

«Тільки згадала».

Я подякувала й розламала сургуч. Лист був коротким, написаним рівним, різким почерком.

«Ліліт.

Вітаю тебе зі шлюбом. Сподіваюся, ти матимеш достатньо розуму й розсудливості, щоб гідно поводитися в домі Астеросів і не поставити під удар інтереси сім’ї.

Натаніель Морвент».

Я перечитала рядки. Жодного запитання про мене чи побажання щастя. Лише нагадування про інтереси родини, наче мене відправили керувати торговим представництвом.

— Що там? — запитав Кассіан.

Я склала лист.

— Привітали з весіллям.

— І все?

— І все.

Він насупився. Я відкрила наступну коробку, щоб зайняти чимось руки й дістала перлове намисто.

— А ви чого досі тут? Роботи ж від ранку не поменшало.

— Ви мене виганяєте?

— Ні, — похитала я головою. — Можливо, переводжу тему. 

Я приклала намисто до шиї й узяла дзеркальце. Кассіан залишився на місці.

— Лист вас засмутив?

Пальці завмерли на застібці.

— Батько просто не дуже сентиментальний, — відповіла я, підбираючи слова. — Не думаю, що варто шукати тут щось особливе.

Кассіан подивився на моє відображення, але я вперто займалася намистом не зустрічаючись із ним поглядом. 

— Якщо ви так кажете... 

Він підвівся, поправив камзол і забрав лист Ашера.

— Повернуся до роботи.

— Передавайте привіт археологічним розкопкам у кабінеті.

Біля дверей він озирнувся.

— Не відкривайте його без дозволу.