1.3

Кассіан насупився, ніби почув зовсім не те, на що очікував.

— Свята сила?

— Це лише припущення, ваша світлосте. Швидке відновлення тканин зустрічається серед ранніх проявів, але одного випадку недостатньо, щоб робити висновки. Є люди з рідкісними здібностями до регенерації, існують особливості магічного ядра, іноді подібне трапляється після контакту з сильним артефактом. Саме тому я не хотів би називати вас обраним богині лише через один поріз.

Я ледь помітно розслабила плечі.

«От і добре. Ніякого завтра-забрали-в-церкву. Нехай перевіряють собі спокійно».

Кассіан поглянув на власну долоню.

— І що зазвичай роблять у таких випадках?

— Повідомляють храм і проводять просту перевірку сумісності зі святою магією. Нічого небезпечного. Якщо результат буде негативним, шукатимемо іншу причину. Якщо позитивним — за вами певний час поспостерігають. Перші прояви іноді бувають одиничними й не розвиваються далі роками.

Остання фраза мені сподобалася найбільше.

Кассіан кивнув, а лікар почав складати інструменти назад у невелику шкіряну сумку. Я ж дивилася на чоловіка навпроти й намагалася зіставити його з образом із новели. Там пробудження святої сили подавалося як визначний момент його життя, початок великого шляху, який приведе його до слави, поклоніння й сили.

Кассіан зараз виглядав просто спантеличеним.

— Ви не раді? — запитала я, коли лікар відійшов до столу.

Він глянув на мене.

— А вже треба?

— Ну… свята сила. Богиня. Обранець. Звучить досить престижно.

— Поки що в мене просто дуже швидко зажив поріз, який я сам собі зробив через дурість.

Я пирхнула.

— Нарешті ви це визнали.

Кассіан усміхнувся й похитав головою.

Перший прояв ще нічого не змінював. Церква могла перевіряти його скільки завгодно, а до справжнього переходу було далеко.Тож у мене все ще залишався час освоїтися в цьому світі. І, схоже, навчитися жити з власним чоловіком.

***

— Хочете, я покажу вам маєток? — запропонував Кассіан, закінчивши сніданок.

Я відклала виделку, обережно промокнула губи серветкою й кивнула.

— Звісно хочу. Не бажаю одного дня заблукати тут і померти під якоюсь картиною в східній галереї.

Кассіан підняв брову й кілька секунд дивився на мене з дивним виразом.

— А звідки ви знаєте про східну галерею? — протягнув він тихіше. — І про те, що там померла одна з герцогинь?

Я завмерла.

— Е?..

Серце неприємно сіпнулося. Я судомно почала перебирати в голові, чи могла десь прочитати про це в новелі й випадково видати себе, але Кассіан витримав ще кілька секунд, насолоджуючись моїм обличчям, а потім пирснув зі сміху й відвернувся.

— Ах ви! — обурилася я, відчуваючи, як загорілися щоки. — Це помста була, так?

Він навіть не став заперечувати. Лише кивнув, підвівся зі стільця й простягнув мені руку. Я вклала в неї долоню та теж піднялася, демонстративно підібгавши губи. Кассіан нахилився трохи ближче й тихо промовив біля самого вуха:

— Це вам за «пристрасного герцога».

Я повільно повернула до нього голову. Кілька секунд ми дивилися один на одного, а потім я не витримала й захихикала, прикривши рот долонею. Іншою рукою легенько штовхнула його в плече.

— Самі винні! Краще вже так, ніж розповідати прислузі, що їхній герцог трохи божевільний.

Кассіан здивовано підняв брови, але усмішка з його обличчя не зникла.

— Трохи божевільний?

— Я ще дуже м’яко висловилася.

— Дивовижно. Минуло менше доби після весілля, а моя дружина вже має настільки високу думку про мене.

— Вона сформувалася винятково на основі ваших учинків.

— Тоді мені доведеться терміново виправляти репутацію.

— Буду рада побачити спробу.

Ми рушили до виходу з їдальні, все ще тримаючись за руки. Я помітила це лише тоді, коли одна зі служниць, що прибирала посуд зі столу, багатозначно перезирнулася з іншою. Обидві швидко опустили очі, але приховати усмішки вже не встигли.

Я простежила за їхніми поглядами вниз. Моя долоня все ще лежала в руці Кассіана.

«А, точно. Це ж тепер нормально. Ми одружені».

Чомусь від цієї простої думки стало трохи ніяково. Я вже хотіла прибрати руку, але Кассіан спокійно повів мене далі, ніби взагалі не помітив нічого дивного, тому я вирішила теж не робити з цього події.

За дверима починалася простора галерея з високими арковими вікнами. Сонячне світло падало на світлу кам’яну підлогу широкими смугами, а вздовж стін висіли портрети людей, яких я, звісно, не знала. Переважно суворі чоловіки й жінки з однаковими зеленими або сірими очима дивилися на мене з таким виглядом, ніби вже зараз оцінювали нову герцогиню.

— Це головна галерея, — пояснив Кассіан. — Через неї можна потрапити до західного крила, бібліотеки й внутрішнього двору. Праворуч — парадні зали, якими ми користуємося під час прийомів. Житлові покої родини переважно нагорі.

Я повільно кивала, намагаючись запам’ятати хоча б напрямки.

— А східна галерея?

Кассіан покосився на мене.

— Вирішили перевірити, чи там справді лежить мертва герцогиня?

Я звузила очі.

— Ще один такий жарт, і наступна пляма крові на ліжку буде вже не постановочною.

Він розсміявся й відчинив переді мною наступні двері.

«От тобі й бездоганний Святий Меч Імперії. У книзі ніхто не згадував, що він любить доводити дружину до сказу».

— А тут що? — невинно запитала я й штовхнула чергові двері.

Кассіан сіпнувся до ручки, явно збираючись мене зупинити, але запізнився. Я вже ступила всередину й на кілька секунд застигла.

Це можна було назвати кабінетом лише за великого бажання. Складалося враження, що сюди увірвався грабіжник, який дуже не любив порядок і мав особисту образу на всі робочі кімнати світу. На дивані лежали стоси паперів, крісла були завалені нерозкритими листами й книгами, на столі стояли чашки, порожні флакони від чорнила та якісь незрозумілі коробочки. На спинках стільців висів одяг, на килимі розповзлася велика пляма від чорнила, а весь цей хаос доповнював легкий запах пилу й старого паперу.