1.2

Вранці я прокинулася раніше за Кассіана. У кімнаті було тихо, крізь щільні штори пробивалося м’яке світло, а сам він спокійно спав на іншому краю ліжка. Посередині, накрита рушником, усе ще залишалася велика пляма крові, через яку ми всю ніч інстинктивно трималися подалі одне від одного й тулилися до протилежних країв матраца.

Кассіан лежав на боці обличчям до мене. Уві сні він виглядав значно молодшим і менш грізним, ніж учора серед гостей. Я кілька секунд дивилася на нього, а потім обережно потягнулася до руки, що лежала долонею догори. Намагалася рухатися тихо, щоб не розбудити. Пальцями розтиснула його долоню й провела кінчиком пальця по шкірі там, де вчора був глибокий поріз.

Нічого. Ні рубця, ні рожевої смуги, навіть слабкого сліду.

«Дідько… Так, Ліліт, згадуй. Що там було після першого прояву сили?»

Я насупилася, перебираючи в пам’яті сюжет. Після того як сила Кассіана вперше проявилася, ним одразу зацікавилася церква. Потім почалося навчання, спостереження, якісь етапи пробудження, про які в новелі писали досить розмито. Розірвання нашого шлюбу сталося вже після другого переходу. Що саме означав цей «перехід», автор тоді пояснював так урочисто й туманно, що я половину просто пропустила.

«Зараз тільки перший. Значить, у мене десь три місяці. Швидко все пішло… Хоча, може, це й на краще».

— М-м…

Кассіан ворухнув пальцями в моїй руці й повільно розплющив очі. Його погляд кілька секунд був зовсім сонним, а голос прозвучав низько й хриплувато:

— Ви хотіли потриматися за руки?

Я завмерла, тільки тепер усвідомивши, що досі тримаю його долоню у своїй. Щоки одразу потеплішали, і я поспішно забрала руку.

— Перепрошую. Я перевіряла ту руку, яку ви вчора так геніально вирішили порізати.

Кассіан тихо засміявся, підняв долоню перед обличчям і уважно її оглянув. Кілька разів стиснув і розтиснув пальці, потім підвівся на ліктях.

— Дивно…

Халат розійшовся на грудях, відкриваючи підтягнутий торс. Мій погляд мимоволі ковзнув нижче, перш ніж я встигла себе зупинити.

«Ого… А тіло в нього взагалі модельне».

Я швидко відвела очі. І саме тому не відразу зрозуміла, що Кассіан робить. Його рука потягнулася до ножа, який так і залишився лежати на приліжковій тумбочці.

— Ні!

Я кинулася вперед раніше, ніж встигла подумати, й обхопила його зап’ясток обома руками. Ми обидва завмерли.

Тільки тепер я зрозуміла, в якому положенні опинилася. Я лежала навхрест на Кассіані, притиснувшись до нього боком, і тримала його руку так, ніби він щойно збирався зарізати себе, а не зробити ще один дурний поріз.

Кассіан дивився на мене з абсолютно порожнім виразом обличчя. Я ніяково всміхнулася й одразу відпустила його, відсунувшись назад на свою половину ліжка.

— Перепрошую… Але у вас по очах було видно, що ви зараз знову почнете себе різати.

— По очах?

— Так.

— І що саме ви там побачили?

— Відсутність здорового глузду.

Кутик його губ сіпнувся.

— Я хотів перевірити, чи загоїться рана вдруге.

— Це я зрозуміла. Але можна ж перевіряти теорії без постійного кровопускання.

— Наприклад?

Я відкрила рот, але швидкої відповіді не знайшла. Кассіан підняв брову, явно задоволений тим, що загнав мене в кут.

— Наприклад… почекати, поки ви випадково поріжетесь.

— Дуже науковий підхід.

— Зате безпечний.

Він усміхнувся вже відкритіше, а я знову поглянула на чисту долоню. Веселощі одразу відступили. Учора я ще могла переконувати себе, що щось неправильно запам’ятала або рана виявилася не такою глибокою. Тепер було очевидно: тіло Кассіана справді загоювалося ненормально швидко.

Кассіан теж став серйознішим.

— Ви знаєте, що це може бути?

Питання застало мене зненацька. Я підняла на нього очі.

— Чому ви вирішили, що знаю?

— Учора, коли побачили мою руку, ви виглядали так, ніби вже бачили щось подібне.

«Чудово. Ще й уважний».

Я поправила ковдру на колінах, виграючи собі кілька секунд.

— Я просто здивувалася. Думаю, будь-хто здивувався б, побачивши, як глибокий поріз зникає за кілька хвилин.

Кассіан продовжував дивитися на мене уважно, але не став тиснути.

— Треба сказати лікарю.

«Ні. Лікар скаже церкві. Церква прийде сюди. А далі все почнеться».

Я вже хотіла заперечити, але зупинилася. Якою б неприємною не була ця перспектива, приховувати прояв сили теж не мало сенсу. За сюжетом усе одно саме з цього починався його шлях.

До того ж мені він був навіть вигідний. Що швидше церква забере Кассіана, то швидше наш політичний шлюб стане непотрібним.

«Три місяці. Переживу».

— Так, — сказала я вже спокійніше. — Думаю, варто.

Кассіан кивнув і відкинув ковдру, збираючись підвестися. І тут його погляд упав на середину ліжка. На рушник. Він повільно зняв його. Під ним залишалася та сама величезна бордова пляма. Ми мовчки подивилися на неї. Потім одне на одного.

— Це треба якось пояснити служницям, — сказала я.

Кассіан потер підборіддя.

— Можемо сказати правду.

— Що герцог Астерос розрізав собі руку, щоб усі подумали, ніби він позбавив дружину невинності?

Він поморщився.

— Коли ви це так формулюєте, звучить справді безглуздо.

— Воно й було безглуздо.

У двері раптом постукали.

— Ваша світлосте?  — почулося з коридору. — Чи можемо ми увійти?

Ми одночасно перевели погляди на закривавлене простирадло. Кассіан тихо вилаявся. Я схопила рушник і знову накрила пляму.

— Сидіть і мовчіть. Я щось придумаю.

— Чому саме ви?

— Бо якщо говоритимете ви, то ще скажете, що це кров із руки.

Він насупився.

— А це і є кров із руки.

— От бачите? Саме тому мовчіть.

До покоїв увійшла молода покоївка. Вона низько вклонилася, а Кассіан, як я й наказала, мовчав і з підозріло великим інтересом розглядав краєвид за вікном, стиснувши губи в тонку лінію. Я ж сіла перед туалетним столиком і з максимально серйозним виглядом почала розчісувати волосся, ніби нічого дивного в кімнаті не відбувалося.