РОЗДІЛ 1

Сонячне світло пробивалося крізь тонкі штори й різало очі. Я спробувала розплющити їх, скривилася й знову заплющила. Тіло гуло, кожен рух давався важко, у горлі пересохло, а в скронях пульсувало.

«Чудово. Напилася й відключилася незрозуміло де».

Перевернувшись на спину, я трохи полежала й нарешті змусила себе роздивитися кімнату. Хтось дуже постарався з інтер’єром. Над широким ліжком височів балдахін, біля каміна стояли два крісла з квітковою оббивкою, а біля вікна — туалетний столик з овальним дзеркалом. Різьблені меблі й важкі тканини нагадували декорації дорогого історичного фільму.

Я сіла, і голову прострелило так, що довелося притиснути пальці до скроні.

— Що ж я вчора пила…

— Леді Ліліт! — пролунав жіночий голос від дверей. — Церемонія невдовзі почнеться, а ви досі в ліжку.

На порозі стояла жінка років сорока в чорній сукні з високим коміром. Волосся було так туго зібране на потилиці, що я мимоволі подумала, чи не болить у неї голова.

— Що?

Я завмерла, поклала долоню на горло й відкашлялася.

— Що?..

Голос був чужий. Ніжний, чистий, трохи співучий — нічого спільного з моїм хриплуватим тембром, через який друзі порівнювали мене з прокуреним барменом. Жінка тим часом підійшла й стягнула з мене ковдру.

— Леді, його світлість Кассіан Астерос не любить чекати.

— Хто?

Я спустила ноги з ліжка, підвелася й похитнулася. Підлога холодила ступні, довга нічна сорочка плуталася між ногами, а власне тіло здавалося незвично легким.

— Що відбувається? Мене розігрують?

Жінка демонстративно видихнула й почала поправляти постіль, наче моя ранкова дурість давно входила до її службових обов’язків. Я обійшла її, тримаючись на відстані.

«Кассіан Астерос. Чому це ім’я таке знайоме?»

Погляд упав на туалетний столик із гребенями, флаконами й коробочками пудри. До дзеркала чомусь хотілося підходити найменше. Я зробила кілька обережних кроків, підняла очі й відсахнулася, ледь не перечепившись через сорочку.

— Леді?

Не слухаючи її, я знову наблизилася до дзеркала й торкнулася скла. Звідти дивилася інша жінка. Довге русяве волосся спадало на плечі м’якими хвилями, великі блакитні очі розширилися від переляку. Світла шкіра, тонкі риси, рожеві губи. Красиве й страшенно знайоме обличчя.

У животі похололо. Ліліт Морвент. Другорядна персонажка новели, яку я нещодавно дочитала. Дружина Кассіана Астероса.

— Якого чорта?.. — прошепотіла я, торкаючись щоки. — Мені це сниться?

Відображення повторило рух. Я ущипнула себе за передпліччя й скривилася від болю.

Жінка підійшла й зупинилася поруч, склавши руки перед собою.

— Леді, ви запізнюєтеся.

— На що саме?

На її обличчі промайнуло занепокоєння.

— На власне весілля.

Я подивилася на неї, потім знову на дзеркало.

«Весілля?»

Як мене мили, одягали й зачісували, я пам’ятала уривками. Жінки затягували сукню, поправляли рукави, вплітали у волосся перлини й обговорювали гостей. Я сиділа перед дзеркалом із таким виглядом, наче мене збирали на публічну страту, і намагалася пригадати все, що знала про Ліліт Морвент.

Вона була дружиною головного героя. Тимчасовою. Ця деталь трохи заспокоювала: наскільки я пам’ятала, її доля складалася цілком пристойно.

Тепер я стояла біля вівтаря поруч із чоловіком, який виявився ще гарнішим, ніж в описах, і намагалася приховати розгубленість.

Кассіан Астерос, майбутній Святий Меч Імперії. Невдовзі в ньому мала пробудитися Свята сила богині, після чого він стане головним захисником імперії: лікуватиме людей, зупинятиме магічні епідемії та стримуватиме породжень Безодні — розлому, крізь який у світ проникали хвороби й чудовиська.

Попри це, новела була досить легкою. Без безпросвітної трагедії чи десятків смертей головних персонажів. Сам Кассіан — спокійний, мудрий, добрий — здавався настільки ідеальним, що читачі регулярно сварилися через це в коментарях.

Мені ж подобалося. Після історій із психопатами, які душили героїнь і називали це коханням, читати про нормального чоловіка було приємно. А тепер я, напившись після закриття кварталу, стояла поруч із ним у весільній сукні.

«Могло бути й гірше».

Я скосила очі. Високий, широкоплечий, із темно-каштановим волоссям, зачесаним назад. Зелені очі здавалися гострішими, ніж я уявляла, а чітка лінія щелепи й прямий ніс робили його профіль бездоганним.

«Красень. Але яка різниця? Я його дружина максимум на пів року».

Щойно проявиться Свята сила, Кассіан перейде під опіку Церкви, а шлюб розірвуть. Ліліт залишать невеликий маєток, щедре утримання й титул віконтеси. Перспективи прекрасні: жодних квартальних звітів, ранкових дзвінків і керівника, який пише «є хвилинка?» о дев’ятій вечора. Маєток, гроші й спокійне життя, поки головний герой рятує світ.

— Чи згодні ви, леді Ліліт Морвент, взяти герцога Кассіана Астероса за свого законного чоловіка?

Я кліпнула. Священник дивився на мене, і в залі стояла підозріла тиша.

— А, так. Згодна.

Він підняв брови. Я натягнуто всміхнулася.

«Вибачте. Маю невеличку екзистенційну кризу».

Священник звернувся до Кассіана.

— Згоден, — відповів той.

Від низького оксамитового голосу по руках пробігли мурашки. Я знову глянула на нього. За такий голос у моєму світі платили б гроші лише за те, щоб він щось начитував.

Священник завершив молитву, з’єднав наші руки й оголосив:

— Віднині перед богинею та людьми ви є чоловіком і дружиною. Можете скріпити союз поцілунком.

Я підняла погляд на Кассіана. Він дивився спокійно, без натяку на збентеження.

«Це я зараз маю поцілувати... героя новели?».

Серце забилося швидше. Від самого слова «поцілунок» я не непритомніла, але цього чоловіка бачила вперше. Навіть якщо технічно він уже став моїм чоловіком.