6

6 Аліса Коваль

Я різко сіпнулася, ледь не змахнувши пляшку вина зі столу. Моє дихання було рвучким, а серце калатало десь у самому горлі. Я розплющила очі й на мить не могла зрозуміти, де я.

Вітальня була занурена в густі сині сутінки. На моніторі комп’ютера все ще світилася сторінка підтвердження замовлення від «Synthetix». Я заснула прямо в кріслі, поклавши голову на руки.

— О боже… — я видихнула, витираючи холодна піт із чола.

Я озирнулася. Квартира була залита яскравим ранковим сонцем. У кутку вітальні, там, де я його й залишила, нерухомо стояв андроїд. Він був ідеальним: рівна постава, заплющені очі, жодної зморшки на костюмі.

Я згадала свій сон — як я торкалася його шиї, як відчувала пульс, як він відкрив рот і заговорив своїм справжнім, нахабним голосом. Це було так реалістично, що я мимоволі здригнулася.

— Ну й маячня, — пробурмотіла я, підводячись із крісла. Ноги трохи підкошувалися. — Мені треба менше пити й більше спати. Щоб справжній Марк Беллінг приїхав у коробці… Таке може спасти на думку тільки в гарячці.

Я підійшла до вікна, щоб відчинити його й впустити свіже повітря. Потім, вагаючись, зиркнула на «Марка». Він не ворушився. Навіть вії не здригнулися.

— Ти всього лише машина, — сказала я голосно, намагаючись переконати саму себе. — Просто дуже дорога залізяка.

Я пішла у ванну, щоб вмитися холодною водою. Мені було соромно за вчорашнє. За те, що я змушувала робота ставати на коліна, за те, що плакала перед ним. Сон лише підкреслив, наскільки абсурдною була ця ідея з помстою.

«Сьогодні ж зателефоную в сервіс і домовлюся про повернення», — вирішила я, витираючи обличчя рушником. — «Досить з мене цих ігор. Я знайду спосіб знищити його кар’єру законно».

Коли я вийшла з ванної, робот стояв у тій самій позі. Я пройшла повз нього на кухню, щоб поставити чайник, і навіть не помітила, як «андроїд» ледь-ледь, на частку міліметра, перевів подих, коли я повернулася до нього спиною.

Раптом мій телефон, залишений на столі, пискнув. Повідомлення від секретаря бюро:

«Алісо, ви не повірите! Беллінг-старший щойно прислав нам запит на перегляд вашого проєкту. Каже, що "виникло непорозуміння з авторством". Що відбувається?»

Я впустила ложку. Повільно розвернулася і подивилася на робота.

— Це ти? — запитала я пошепки, хоча знала, що машина не може відповідати на такі питання.