Мій палець завмер над кнопкою «Підтвердити». Екран ноутбука відкидав на мої щоки бліде, майже мертвотне світло. Третя година ночі. У квартирі пахло холодною кавою та моїм власним відчаєм.
На моніторі світилася форма замовлення від «Synthetix». Компанії яка створювала мрію. Ти міг побажати будь-кого і цю людину і її сторять для тебе в вигляді робота.
Хтось хотів але не міг повернути колишніх хтось повернути до життя своїх рідних. Хтось хотів свою власну зірку а я хотіла реваншу.
Найдорожча покупка в моєму житті. Я щойно витратила всі свої заощадження, відкладені на нову студію, щоб купити… його. Точніше, те, що буде виглядати як він.
Модель: «Partner-X»
Тип зовнішності: Індивідуальне завантаження (100% збіг)
Біометрія: Марк Беллінг
Я знову подивилася на фотографію, яку завантажила в базу даних. Марк на виставці минулого місяця. Його посмішка — суміш самовпевненості та чистої зневаги. Людина, яка зруйнувала два роки моєї роботи одним дзвінком своєму батькові. Людина, яка виставила мене перед радою директорів істеричкою, чиї креслення нібито «не відповідають стандартам компанії», щоб потім використати мої ідеї у своєму новому проєкті.
— Ти думав, що ти недоторканний, — прошепотіла я до фотографії. — Думав, що можеш просто викреслити мене з життя. Я покажу тобі як це принижувати мене.
Мій гнів був майже фізичним, він палав у грудях, як вугілля. Я хотіла помсти, але не судової (його батько володіє половиною суддів у цьому місті). Я хотіла психологічного реваншу. Я хотіла бачити, як Марк Беллінг — нехай і пластиковий — виконує мої накази. Хотіла побачити його приниженим.
Клік.
«Ваше замовлення прийнято. Очікуйте доставку протягом 24 годин».
Я закрила ноутбук і нарешті вдихнула на повні легені. Цікаво, чи відчув справжній Марк у цей момент холодний дриж? Навряд чи. Він, мабуть, зараз у якомусь пентхаусі, п’є дороге віскі й святкує чергову вкрадену перемогу.
Я встала і підійшла до вікна, дивлячись на вогні міста. Завтра ввечері в цій квартирі з'явиться він. І цього разу правила гри буду встановлювати я.