Розділ 3

Заходжу у квартиру. Вмикаю світло. Тремтячими пальцями розкриваю конверт. На першій сторінці знаходиться астрологічний опис чоловіка:

• По асценденту має бути Овен, лев або стрілець.
• дата народження - 1,3 або 12 число.
• Рік народження 1990 або 1985.
• місяць у водолії.

Далі йде опис того, що ми з ним є однією душею, розділеною для набуття досвіду й проходження уроків. 

На другій сторінці Світлана описала його якості: скоріше за все темноволосий і кароокий, міцної статури, темпераментний, домінантний. 

Внизу порада: розглянути всі сайти знайомств і активно ходити на побачення з кандидатами, які відповідають заданим даним, бо час спливає. 

Від поради й чергового нагадування про час мене сіпає. І я заплатила десять тисяч гривень за це? Кидаю конверт на столик біля дзеркала. Сайти знайомств. Я динозавр в цій сфері, в мене навіть акаунта немає. Завжди вважала, що краще знайомитися на вулиці, в кав'ярні, в клубі чи барі, або через спільних знайомих. Так ти бачиш людину наживо й відразу можеш відчути подобається вона тобі чи ні. На сайтах знайомств може сидіти хто завгодно, навіть якийсь маніяк чи вбивця. І це страшно. Та якщо цього не зроблю, то до кінця своїх днів залишуся самотньою, якщо вірити Світлані. 

Ставлю у мікрохвильовку підігріватися суп, а тим часом приношу на кухню лептоп. Перше посилання — сайт знайомств Badoo. Треба написати щось про себе. А що тут напишеш? Мріяла стати ветеринаром, вийти заміж й народити двох діток. Натомість роблю манікюр й живу в орендованій квартирі. Нічого поганого ні в манікюрах, ні в орендованій квартирі немає. Просто це не те, чого я хотіла. Нарешті видихаю й починаю писати:

Привіт. Я Оля. Мені 32. Працюю майстринею манікюру й потай мрію перейти до того, що люблю найбільше — лікувати тварин. Я дуже спокійна, домашня, із почуттям гумору, люблю собачок і котів, а у вихідні можу зникнути в горах або зварити щось смачне.

Хочу знайти чоловіка, з яким буде затишно поруч і який теж дивиться в майбутнє: сім’я, двоє діток, свій дім і відчуття, що ми — команда. Якщо ти цінуєш простоту, турботу й справжність — будемо знайомі.

Господи та кого я обманюю. Ні в якому разі не пішла б у гори. Я домашня й люблю комфорт. Палатки, спальні мішки, сидіння на пеньках — вся ця романтика не для мене. Пам'ятаю як в школі влітку ми їздили класом до табору на березі Дніпра у лісі. Спочатку було цікаво. До того моменту як я зрозуміла і відчула що це таке ходити в туалет на вулицю, навіть якщо дощ, танцювати ввечері, відбиваючись від такої кількості комарів, що вони утворюють над тобою конусоподібний рій, схожий на маленький тайфун, не мати можливості нормально помитися тижнями.

З того часу я за культурний відпочинок з окремим туалетом, ліжком, душовою. Але я знаю, що чоловіки таке люблять. Тож хай буде. Натискаю зберегти. Додаю фото з дня народження Марії. Там я одягнена у сукню, яка підкреслює мої довгі ноги й апетитні форми. Приваблива, але все ще достатньо пристойна. 

Дістаю з мікрохвильовки суп. Повільно їм й обмірковую своє життя. Думка, що нікого не знайду, страшенно лякає мене. Я боюся самотності. Хочеться, щоб поруч була кохана людина. Хтось, до кого можна притулитися. Розповісти про свої біди або не розповідати. Людина, яка чекатиме на мене вдома, або на яку чекатиму я. Навіть цей суп хочу готувати не лише для себе. Відчуття, що я нікому не потрібна заганяє в апатію, я б навіть сказала депресію, паралізує, забирає сили й бажання щось робити. Думка, що так само приходитиму в темну, холодну квартиру ще 10-20-30 років викликає в мене паніку. Але ж і пов'язувати своє життя з будь-ким не хочу.

Мию посуд. Сучасний світ давно ввів соцмережі й сайти знайомств як необхідну частину життя людей. Але мені вони чомусь відчуваються як щось неприродне та чуже, як металокерамічний диск у спині замість власного. Було б приємніше, якби чоловік підійшов і познайомився зі мною, ніж створювати анкету, ніби характеристики до одиниці техніки, за якими тебе вибирають. Однак нічого не поробиш.

Повертаюся до лептопа. За пів години є кілька повідомлень від чоловіка, на ім'я Богдан. 

— Привіт. Я власник великої будівельної компанії, маю двоповерховий будинок й особистий літак, займаюся спортом, шукаю серйозні стосунки й в перспективі одруження. Планую двох дітей у шлюбі. Розкажи щось про себе, свої уподобання та хобі. 

Ще раз перечитую повідомлення. Я дівчина скромна, тому особистий літак і двоповерховий будинок лякають мене. Та хто знає. Може справді доля посилає мені принца? Переходжу на його сторінку. Завмираю. Коротке темне волосся, чорні очі, які здається дивляться прямісінько в душу, високий, широкоплечий. На вигляд років сорок — сорок п'ять. На фото він обпирається на спортивне авто на фоні гір. Від нього віє багатством, впевненістю і якщо чесно, небезпекою.

— Я дуже люблю тварин, — відповідаю, — і готувати. 

Заходжу в його дані. Завмерши читаю — 1985, йому 40 років. Невже він моя доля? 

— Давно на сайті знайомств? 

— Щойно зареєструвалася.

— Тоді це доля. Ти зайшла сюди, щоб зустріти мене.

Від його слів в мене мурашки по спині. А якщо він має рацію? Хіба бувають такі збіги? Щойно Світлана віддала опис мого чоловіка по долі, як він в цей же вечір з'явився й повністю відповідає заявленим характеристикам.

Весь вечір ми переписуємося. Мені написало ще кілька чоловіків, але всі вони не підходять за роком народження і зовнішністю. Тож я укріплююся в думці, що Богдан — це він. Ми домовляємося зустрітися наступного дня і я йду спати.

Вранці прокидаюся від телефонного дзвінка. Не відкриваючи очі, намацую на ліжку телефон й прикладаю його до вуха. 

— Олю чуєш, — лунає схвильований голос Марії. — Справа термінова. Я б не просила, якби могла зробити це сама.