30

«Іноді вам просто потрібно змиритися з тим фактом, що ваше життя більше не буде таким, як раніше. Просто потрібно нагадати собі, що закінчення чогось старого тягне за собою початок чогось нового.»

План дій в теорії і план дій в реальності — дві різні речі. Якщо вдома я була сповнена рішучості, та була впевнена в успішному завершенні цієї операції, по спасінню Кароліни, то зараз я розгублена і не знаю, що робити. 

Тайлер тримаю мене за руку, ми сидимо на задньому сидінні, в за кермом Коул. За планом, він наш водій. 

— Нервуєш? 

— Дуже помітно? 

— Достатньо, — підіймає мою руку і цілує її. — Не хвилюйся надто сильно, я постійно буду поруч.

— Раптом щось піде не за планом, то просто кажи, що тобі важко після втрати батька. — Коул дивиться на мене у дзеркало заднього виду.

— Він знає, що у нас з ним були погані стосунки. 

— То й що? Ти не можеш переживати через втрату рідної людини?

— Можу, — погоджуюсь з братом. — Ти впевнений, що Кароліна дійсно здорова? 

— Так, — без тіні сумніву відповідає Коул. 

Його впевненість досить сильна, тож я трохи заспокоюся.

— Ми вже на під'їзді, готуйтеся.

Оскільки у Тайлера була машина з тонованим склом, Коул спокійно під'їхав до будинку містера Вуда, не хвилюючись, що його помітять. 

— Успіху, — ми вийшли з машини. 

Тайлер дістав з багажника коробку з речами Алекса, ми завчасно заїхали на мою квартиру і зібрали все, що там залишилося від нього. Там були кілька досить цінних речей, тож завдяки ним, ми й зможемо потрапити у будинок сімейства Вуд. 

Я натиснула на кнопку дверного дзвінка і за декілька секунд двері відчинилися. 

— Проходь, — першого пропустила Тайлера. 

— Не відставай, — майже пошепки мовив він. 

У будинку нас зустріла жінка і сказала, що містер Вуд чекає на нас у вітальні. Останній раз я тут була близько півроку тому, тоді ми вечеряли з Алексом і його батьком.

Зайшовши до вітальні ми побачила чоловіка, що сидів у домашньому халаті синього кольору і пив віскі. 

— Привіт, Абі та, — він зробив паузу для того, щоб я їх познайомилася.

— Це Тайлер Вест, мій чоловік. — обличчя Вуда старшого змінилося, але він встав і потиснув руку.

— Приємно познайомитися, я радий, що у Абігейл є такий чоловік.

Тайлер мовчав, йому неприємна компанія містера Вуда. 

— Я не дуже хотіла сюди їхати, зрозумійте мене.

— Звісно, мій син зробив тобі дуже боляче, — прикидається невинним, хоча сам його таким виховав. — Я вдячний, що ти знайшла в собі сили прийти до мене та віддати його речі. 

— Мені було простіше викинути їх, але там є дорогий годинник та одяг, тож я вирішила повернути вам. 

— Дякую, — чоловік крутив у руках порожню склянку для віскі. — Не бажаєте випити?

— Я вип'ю, — пити з ним у наші плани не входило, я скоса поглянула на Тайлера. 

— Гаразд, я з радістю налью новому гостю. 

За планом ми маємо віддати речі Алекса, знайти та вкрасти ключі від будинку, на розпиття алкоголю немає часу. 

Я дістала телефон і відкрила месенджер. 

А: “Ти що робиш?” 

Т: “Я відволікаю його, ти спробуй знайти ключі” 

А: “Не пий багато!” 

Завдяки дядьку Берту я знаю, що Тайлер не вміє пити, а тим паче міцний алкоголь, потрібно швидко покінчити з пошуком ключів, інакше виконання плану може піти не в тому напрямку. 

— Вип'ємо за знайомство, — підіймає склянку і робить ковток. 

— Містер Вуд, чи дозволите мені скористатися вашою вбиральнею? 

— Звісно, Абі. Пам'ятаєш куди йти? 

— Так, пам'ятаю, — підводжуся з крісла. — Я швиденько. 

У мене є максимум сім хвилин, потрібно щось придумати. Зачинивши двері до вбиральні я ходила від одного кутка до іншого. Точно, ключі від всього будинку та кімнат, повинні були у жінки, що зустріла нас сьогодні, вона управляє будинком. Але як мені покликати її сюди? Повинно щось статися. Швидко оглянула приміщення і нічого кращого ніж увімкнути воду та зламати кран я не придумала. Довелося докласти зусиль, але мені вдалося і ось вода фонтаном витікає на підлогу, мій одяг мокрий.

— Допоможіть! — відкриваю двері і кличу на допомогу. — Тут вода.. допоможіть! 

— Що таке? — вона повелася. — Господи, що це таке? 

— Я не знаю.. я ввімкнула воду, а кран відлетів! — ключі на її поясі, досить велика зв'язка. 

— Потрібно вимкнути воду!

— Я зараз.

— Ні, не йди, — я заходжу до ванної кімнати і нібито випадково штовхаю її, вона падає, сподіваюся не сильно забилася.

— Вибачте, я не хотіла! Ви цілі? — до ванної підходить Тайлер з містером Вудом. 

— Абі, що відбувається? 

— Я не знаю, я хотіла помити руки, а кран відлетів, — допомагаю встати на ноги жінці і в той час знімаю зв'язку ключів. — Ви як?

— Вимкни воду! 

— Зараз, — вимикаю і ми виходимо з ванної.

— Жаклін, візьми собі полотенце і дай одне Абігейл, я поки що подзвоню сантехніку. 

Нам потрібно валити звідси, або сховати поки що ключі, а то зараз почнуться пошуки. 

— Дякую, — забираю полотенце і накидаю на плечі. 

— Люба, ти як? — Тайлер обіймає мене. 

— Хочу додому, — як можна жалібніше промовляю. — Містер Вуд, ви не будете ображатися на мене?

— Ні, що ти, якщо хочеш, то їдь додому, тим паче, що ти при надії, тобі не варто нервувати.

— Вам Тайлер розповів? — киває. — Я оплачу вам ремонт крану і куплю нове полотенце.

— Не потрібно, Абі, — надягає окуляри для зору. — Це випадковість, ти не винна тут.

— Якщо ви так кажете, то я спокійна. — посміхаюся та намагаюся виглядати як звичайно. 

— Ми тоді підемо, — Тайлер першим тисне руку Вуда старшого, я прощаюся і ми виходимо.

Лише опинившись у машині я спокійно змогла видихнути. Мене трусило від холоду, та через те, що я перенервувала. 

— Ну що? — Коул дивиться на мене.

— Якщо тут не буде потрібного ключа, то це точно правал, — віддаю йому товсту зв'язку ключів. — Мені заради цього довелося виламати кран у ванній кімнаті!