28

 “У житті ви зустрінете два типи людей: тих, хто будує вас, і тих, хто вас руйнує. Але врешті-решт ти будеш вдячний їм обом.”

Всі мовчали, у палаті можна було почути як пролітає муха. Ніхто не знав, що казати. Двері до палати відчинилися і увійшла Софія. 

— Стейсі, твій сік, — я була шокована настільки, що втратила дар мовлення.

— А міг бути гарний жарт, — забирає сік у Софі. — Дякую, сонечко.

— Ти обманула нас? — питає Аманда. 

— Це не був обман, це звичайний жарт. 

— Звичайний жарт? Ти божевільна? — підходжу до неї. 

— Гейл, заспокойся, це просто жарт. 

— Просто жарт? Знаєш, як я злякалася?! Ти усвідомлюєш, що я відчула побачивши тебе у крові? Стейсі, я злякалася за тебе! 

— Вибач, я не хотіла тебе так сильно налякати, — її важко говорити. 

— Не жартуй так більше, я уявлення не мала, що робити! — киває. 

— Поліція затримали всіх, хто напав на наш ресторан. — Аманда тримала Стейсі за руку. 

— Що взагалі відбулося? 

— Я не знаю, — тітка поглянула на мене.  — Я сиділа і чекала на клієнтів коли зайшла ця банда, вони почали казати, що я взяла у їх боса гроші в займ, але я ніколи не брала кредитів та займів! На прохання показати документи, що підтверджують цей факт, вони почали бити посуд, далі прийшла Стейсі і зав'язалася бійка. 

— Ви не підписували якісь папери, або не давали дані від своєї банківської картки? — ніхто не почув, як увійшов Ітан, у нього в руках була тарілка з супом, яку він віддав Стейсі.

— Ні, нічого такого, — хитає головою Аманда. 

— Тайлер, після обіду поїдемо до поліції. — це було не запитання, а ствердження. 

Тайлер лиш кивнув головою на знак згоди. Ітан допомагав моєму чоловіку, тепер його час допомагати Ітану. 

Мене досі дивує той факт, що тут Софія та Ітан, і вони навіть не сваряться зі Стейсі. 

Софія грає на телефоні, сидячи у кріслі і лише іноді слухає про що, ми розмовляємо. 

Після обіду я також хотіла поїхати до поліції, але Тайлер мені заборонив, сказав залишатися зі Стейсі та Софією. Сперечатися я не стала, тож сходивши собі за кавою, Софі за смузі, а Стейсі за ще одним яблучним соком, я сіла на сусіднє ліжко від подруги і дивилася серіал.  

— Здивована, — ставлю паузу і повертаю голову до Стейсі, — що ти так легко погодилася сидіти тут.

— Подруго, я вагітна якщо ти забула, — саркастично мовила я. — Не хочу, щоб з дитиною щось сталося. 

— Ти вагітна? 

— Знову жартуєш? 

— Вибач, — посміхається, хоча її і важко, це робити. 

— У коміки записалася? Робота тренером, тобі більше підходить. 

— Мене звільнили вчора. 

— Що? 

— Власник терміново продає будівлю, тож відтепер я безробітна. 

— Тобі доведеться більше місяця проходити реабілітації, тож, це навіть на краще.

— Скільки? Це лікар сказав?

— Так, сказав, що тобі дуже пощастило, могло бути гірше. 

— В мене лише декілька синців, чому така довга реабілітація?

— Запитай у лікаря, але я точно можу сказати, що в тебе не декілька синців! 

Стейсі схожа на мумію, вона вся у бинтах і для неї, це лише декілька синців. Ця жінка просто неймовірна. 

— Навіщо я тільки почала з тобою дружити? 

— Тому що, ти хвора, — відповідає настільки впевнено, що я починаю сміятися. 

— Іншого варіанту немає — я хвора. — погоджуюся з нею. 

— Ви обидві хворі, — Софія дивитися на нас, я й забула, що вона тут сидить. 

— Навіть чотирьох річна дитина, це розуміє. 

Була вже шоста година вечора коли чоловіки повернулися. Тайлер покликав мене вийти у коридор, це дивно.

— Що відбувається? — закриваю двері.

— Ми дізналися, що цих хлопців найняли для того, щоб вони розгромили ресторан Аманди. 

— Найняли? — здивована. — Хто?

Тайлер мочить, але я прекрасно розумію все по його погляду.

— Це вона?.. Тайлер, це вона?

— Так, це Патриція. 

— Отже, це мама Стейсі вирішила позбутися конкурентів… поїхали! 

— Люба, можливо не треба їхати? 

— Я сказала поїхали! — йому нічого не залишалося, як піти за мною. 

Це стерво вирішила, що залишиться непокарною, лише через те, що не вона громила ресторан? Через неї ледь не загинула Стейсі, а вона навіть не думає вибачатися. 

По дорозі Тайлер намагався мене заспокоїти, але нічого не вийшло, я вже налаштована на сварку з Патрицією. Чоловік припаркував машину і ми вийшли. 

— Абі, не гарячкуй сильно. 

— Спробую. 

В ресторані пусто, як чудово.

— Раді вітати, — нас зустрічає та сама дівчина, що і минулого разу. 

— Головна на місці? 

— Ні, її не має. 

— Тоді телефонуй і нехай приходить! 

— У чому проблема?

— Моя дружина каже телефонувати головній, що незрозумілого?! 

Вона відразу набрала номер Патриції, що за дискримінація? Хоча порівняно зі мною, Тайлер виглядає більш небезпечнішим. 

— Міла, ти чому телефонуєш? — а ось і вона.

— Тут прийшли до вас, — я повертаюся до жінки. 

— Знову ви? — у неї в руках паперовий пакет з продуктами. — Що на цей раз? 

— Абі, спокійніше.

— На цей раз? — повільно підходжу до жінки. — Стейсі Лі знайоме ім'я? 

— Так і що? — ставить пакет. 

— Вона у лікарні з численними побоями. 

— Господи, що сталося з моєю донечкою? 

— Чорт, — зітхаю. — Могла хоча б не так награно, це говорити?! 

— Ти подруга моєї доньки?

— Стерво, вона не твоя донька! — я стояла досить близько, тож з легкістю змогла вдарити її по щоці.

— Абі.. 

— Ти здуріла?! — жінка тримається за почервонілу щоку. 

— У нас зі Стейсі, є дещо спільне, — хапаю її за комір, — Ми обидві божевільні! 

— Чому ти нападаєш на мене? 

— Справді не здогадуєшся? — вона мовчить, але по очах видно, що розуміє мене. — Ці довбні, здали тебе поліції, тож чекай найближчим часом гостей, Патриція! 

— Ідіоти.. 

— Через тебе і твою жадібність, постраждали невинні люди, а тебе й досі хвилює лише власна шкура! — відштовхую від себе. — Я наведу тут трохи красу.. в знак помсти за ресторан тітки Аманди.