25

«Мета нашого життя — бути щасливими»

Це була жахлива ідея покликати їх до будинку. Потрібно було спочатку помирити цю парочку, або дати розібратися подалі від будинку. 

— Люба, — увійшов до кімнати, — Ти як?

— Всі пішли? — киває. — Я в порядку, засмучена, але це з часом пройде. 

— Мама була щаслива, — сідає на ліжко.

— Мені дуже шкода, що я не змогла нормально усім розповісти про вагітність…це мав бути особливий вечір. 

— Я був дуже суворий до цієї парочки, найближчим часом вони прийдуть вибачатися перед тобою.

— І перед тобою, — сідаю ближче до Тайлера. — Для тебе так само зіпсований вечір, як і для мене.

— Ти права, я засмучений не менше за тебе. 

— Я знала, що Стейсі запальна, але ж не настільки! 

— Тобі не можна нервувати, давай забудемо за цю божевільну парочку і ляжемо спати. 

— Так, нам краще раніше лягти спати, завтра ще у відділок їхати. 

— Нам обов'язково їхати? 

— Тайлер, я жертва нападу, — дивлюся на нього примружив очі, — Як ти думаєш, потрібно їхати чи ні? 

— В тому і справа, що ти жертва! Чому жертва має їхати давати свідчення? Їм замало відео з камери відеоспостереження? 

— Годі бурчати і лягає до мене, — сьогодні ми будемо спати у моєму ліжку. 

— Йду вже, — вимкнув світло і через секунду десять я відчула як холодне тіло Тайлера притиснуло мене до себе. 

— Ти холодний!

— Тому що, ти маєш зігріти мене.

— Справді? — обійняла чоловіка за талію. 

— На добраніч, люба. 

— На добраніч.

Зранку в нас не було часу навіть на сніданок, довелося відразу їхати у відділок. Найменше я хотіла бачити Алекса, сподіваюся і не побачу.

— Нервуєш? — ми заходимо до відділку, Тайлер тримає мене за руку. 

— Не дуже сильно, але так, — стискаю його долоню трохи сильніше. 

Нас зустрічає ніхто інший, як детектив Моріс. 

— Йдіть за мною, місіс Роуз. 

Тайлеру доводиться залишитися у коридорі. 

— Куди ми йдемо? — хода детектива швидка, я ледве встигаю за ним. 

— У кімнату для допиту. 

— Це обов'язково? 

— Я також не хочу цього, але такі правила, ви маєте написати заяву про напад. 

Чоловік відповідає настільки сухо, наскільки це можливо. Він кожного дня працює з купою різних поганців, його можна зрозуміти. 

— Мені не доведеться зустрічатися з Алексом? — я вже сиділа у кабінеті для допитів і крутила ручку між пальців. 

— Ні, не хвилюйтеся. — чудово.

Детектив Моріс сидить навпроти мене і уважно спостерігає за моєю рукою поки я пишу заяву. 

Я впоралася доволі швидко і вийшла в коридор, а Тайлер зайшов у кімнату для допитів, йому потрібно дати свідчення. 

Я сіла на вільний стілець і уважно спостерігала за дверима, які відділяють мене і Тайлера. 

— Абігейл? — повертаю голову. — Справді ти.

— Містер Вуд, — встаю зі стільця. 

— Мій син завдав тобі шкоди… мені шкода. 

— Вашої провини у цьому немає. — махаю руками.

— Альфред Вуд? — до чоловіка підійшов поліцейській.

— Так, це я.

— Ходімо зі мною, — ми навіть не попрощалися, чоловік просто пішов. 

Алекс сам винен, що опинився тут, у такому положенні. Мені потрібно провідати Коула, він також тут. 

Коли Тайлер вийшов з кімнати для допитів, я попросила його сходити зі мною до брата. 

— Чому не можна? — поліцейській не пускає нас до Коула.

— Ваш брат сказав, що не хоче бачити вас.

— Але чому?

— Мені цього невідомо. 

— Цей недоумок Коул, що він виробляє? 

Ми відійшли від поліцейського і пішли в напрямку виходу.

— Можливо йому соромно.

— Він захистив мені і йому соромно?

— Твій брат досить складна особистість, — обіймає мене за плечі.

— Це точно. 

По дорозі Тайлер розповів мені, що через три дні відбудеться суд над Алексом, а потім і над Коулом. Ми можемо бути присутні на засіданні і я обов'язково поїду. 

По дорозі ми заїхали в офіс “TaliTa” оскільки у Тайлера виникли важливі справи. 

Я як завжди сиділа на тому самому дивані і чекала чоловіка, чомусь мені згадався перший раз, як я прийшла сюди. Я була налякана і геть не розуміла, що буде далі. В той момент я і подумати не могла, що цей на перший погляд холодний чоловік, виявиться моїм першим коханням, а тим більше я б не подумала, що я буду вагітна від нього. 

— Ти про що думаєш? 

— Про перший раз коли прийшла сюди, — поклала голову на спинку дивану. — Я тоді так само сиділа тут.

— Поки я ходив за контрактом.

— Це було так нещодавно, а відчуття, ніби пройшло більше трьох місяців.

— Майже місяць минув як ми зустрілися.

— А сталось стільки подій, що на рік вистачить емоції від них.

— Сподіваюся з цього моменту наше життя стане спокійним і без жодних неприємних сюрпризів. 

Додому ми повернулися близько дев'ятої години вечора, роботи в Тайлера виявилося більше, ніж він думав. 

— Я хочу прийняти душ і лягти спати.

— Втомився? 

— Так, — увійшли до будинку. 

— Тоді, ти йди у душ, а я поки приготую щось смачненьке. 

— В мене найкраща дружина, — поцілував. 

— Біжи вже, а то.. 

Я застигла на місці, Тайлер так само, наша вітальня була прикрашена, а на столі була їжа. Ітан та Стейсі тримали плакат з написом: 

«Вибачте нас, ми ідіоти»

— Що це? — не втрималася і почала сміятися. 

— Ви серйозно зараз? — Тайлер також сміявся. 

— Я казав, що це дурна ідея! — Ітан відпустив плакат і той впав на паркет. 

— Дурна, але вони хоча б сміються, а не кричать на нас.

— Ти почекай. 

Я не могла повірити, що вони влаштували все це. 

— Ви помирилися? 

— Не зовсім, — відповідає Стейсі. — Просто зійшлися на одній думці.

— Ми зійшлися на тво.. на одній думці, так. 

— Ви такі кумедні! 

— Нам справді шкода, що ми зіпсували такий важливий вечір, тож вирішили з Ітаном влаштувати іншу вечерю. 

— Твоя мама і тітка Аманда зайняті сьогодні, ми хотіли їх запросити.