22

«Треба бути трохи схожими, щоб розуміти одне одного, але й трохи різними, щоб один одного кохати.»

Стейсі ніколи стільки не плакала, як за цей вечір, я навіть почала думати про, те щоб вколоти її заспокійливе, але до цього не дійшло, оскільки дівчина одразу заспокоїлася, коли Тайлер приніс нам пляшку вина.

— Це дуже смачне вино, — йому було ніяково, — Сподіваюся допоможе тобі заспокоїтися. 

— Не проти, що я буду пити у твоєму будинку? — схлипуючи питає Стейсі.

— В даний момент тобі потрібно, тож не проти. 

— Дякую, — чоловік віддав мені штопор коли я проводжала його до дверей з моєї кімнати. 

— Я не буду пити, не хвилюйся. 

— Випий з нею, я не проти.

— Лише трошки.

— Я буду у своїй кімнаті, — цілує мене у чоло, а потім виходить з кімнати. 

Відкоркував пляшку вина я налила собі трохи і Стейсі повний келих. 

— Чому ти не сказала мені, що в Ітана є донька?

— Він заборонив. 

— Я зіпсувала геть все! Якби ж тільки не вдарила його і не почала погрожувати, — робить ковток вина.

— Ітан дуже хвилюється за свою доньку, тому так поводив себе, — намагаюся заспокоїти Сілі, але не дуже вдається. 

— Він тепер точно не пробачить мені, — знову почала плакати. 

Скільки я знаю Стейсі, вона завжди була такою сильною, а тут вона плаче другу годину поспіль, і лише відволікається на те, щоб випити вина. Я навіть не знаю як її допомогти. 

Ще і мама її нізвідки взялася. Потрібно якось завітати до того ресторану і написати їм жахливий відгук. 

Коли Стейсі нарешті лягали спати я пішла до Тайлера, він був на кухні, щось готував. 

— Пахне смачно, — обіймаю його зі спини. 

— Це різотто і воно майже готове, ти будеш?

— Хочу спробувати, це приготував мій коханий чоловік, — ставши навшпиньки я поцілувала його в щоку. 

— Як там Стейсі? 

— Лягла спати, — сідаю за стіл. — Вона дуже хвилюється, що Ітан навіть бачити її не захоче.

— Це не виключено, — Тайлер насипав дві тарілки різотто.

— Чи варто нам влізати в їх стосунки? 

— Давай почекаємо, якщо вони продовжать у такому ж темпі, тоді вже візьмемо в свої руки.

— Гаразд, — я спробувала різотто. 

— Ну як? 

— Дуже смачно! — я показала чоловіку палець догори, це дійсно дуже смачно. 

— Я радий, що тобі подобається. 

Завжди думає про мене, такий милий. Іноді мені здається, це нереальним, а іноді я запитую себе чим я заслужила на такого чудового чоловіка?

— Ти не сильно засмутився, що довелося так різко покинути гори? 

— Ми встигли піднятися на гору, тож я не сильно засмутився. 

— Можем поїхати ще раз і побудемо довше! — я не хочу, щоб тільки Тайлер думав про мої почуття. 

— Гаразд, — нарешті посміхається. — Але це пізніше, коли наше життя буде спокійніше.

— Гаразд. 

Після вечері ми пішли до кімнати Тайлера, я залишуся в його кімнаті на цю ніч, нехай Стейсі сама поспить. 

Мені не вдавалося заснути.

— Спиш? 

— Ні, — чоловік повернувся до мене. — Також не можеш заснути? 

— Так… я придумала план, що допоможе помститися батьку.

— Так швидко? 

— Так. 

— Який же план? 

— Потрібно змусити його напасти на мене.

— Що? Це по твоєму гарний план? Що він взагалі дасть? Ти лише можеш постраждати!

— Я пожартувала, — почала сміятися, реакція Тайлера виявилася, ще милішою, ніж я очікувала. 

Він так хвилюється за мене і я дуже вдячна за це. 

— Не смішно, — чоловік образився, він надув вуста як мала дитина.

— Ну чого ти? — увімкнула настільну лампу, що стояла на тумбі поряд з ліжком. — Тайлере, я ж пожартувала.. 

— Зрозуміло.

— Не злись, — почала його лоскотати, — Не боїшся?

— Ні, лоскот не те, чим можна мене взяти. 

— Тоді.. як щодо цього? — я поцілувала його у щоку. 

— Ні. — в іншу щоку поцілувала. — Досі ні, — у ніс, — Ні. 

— Сам напросився! — обхопивши руками його обличчя я почала цілувати куди тільки могла і це спрацювало, Тайлер почав сміятися. 

— Тепер не злишся?

— Тепер ні, — потягнув на себе і обійняв. — Ти занадто мила, щоб злитися на тебе, Абігейл. 

— Буду знати.

Ось так лежачи на грудях Тайлера я і заснула, а коли прокинулася зранку, його вже не було, а поряд спала Стейсі, від неї тхнуло алкоголем. 

Вставши з ліжка я перевірила чи не спить Тайлер у моїй кімнаті, але його там не було.

— Прокинулася? — я вирішила зателефонувати йому. 

— Так, чому мене не розбудив? 

— Ви так міцно спали зі Стейсі, що я вирішив не будити. 

— Як Стейсі опинилася на твоєму ліжку? 

— Поки я одягався вона прийшла до кімнати і лягла там спати, — пояснив чоловік.

— Зрозуміло. 

— На вечір нічого не плануй, підемо поїсти в ресторан.

— Це побачення?

— Так, — посмішка заявляє на моєму обличчі. 

— Гаразд. А ти на роботі?

— Так, потрібно вирішити деякі питання. 

— Я приїду до тебе.

— Не потрібно, краще проведи час зі Стейсі, а ми потім увечері зустрінемося.

— Мій чоловік такий класний.

— Справді? 

— Так, — я спустилася на перший поверх. 

— Я заберу тебе з будинку, або краще напиши де ти будеш, раптом ви поїдете кудись.

— Гаразд, любий. 

— До вечора, — він завершує виклик. 

Це буде наше перше офіційне побачення з Тайлером, потрібно підготуватися. Цей вечір має пройти на всі сто відсотків, або краще на двісті. 

— Чому не розбудила? — Стейсі спустилася з другого поверху.

Її макіяж був змазаний, волосся заплутане і очі були опухлі від кількості сліз, що вона виплакала вчора. 

— Ти вчора стільки випила, тож я вирішила тобі дати нормально поспати, — віддала її склянку води, що наливала для себе. 

— Дякую, — дівчина за раз осушила склянку і попросила, ще води. 

— Тобі дати таблетку? 

— Та ні, не потрібно. 

Випивши п'ять склянок з водою її полегшало. 

— Я піду прийму душ?