18

«Немає нічого страшнішого в житті, ніж абсолютна неможливість змінити те, що ви вже зробили.»

Їхати додому було небезпечно, тож Тайлер зняв нам номер в готелі на цю ніч. Лоренс пропонувала нам залишитися у неї, але Тайлер цього не захотів. 

По дорозі до готелю, чоловік набрав Ітана і розповів про те, що ми вирішили робити в цій ситуації. Ітан був здивований і не впевнений в тому, що ідея гарна, проте погодився, що це єдиний вихід з цієї ситуації. 

Я так намагалася захистити “TaliTa” але не змогла. Я навіть не могла подумати, що ця Одрі буде, щось базікати, вона ж вочевидь, так само як і мій батько, отримала гроші. 

Тайлер сидів у кріслі, а я на дивані, ми обидва мовчали. Потрібно якось змінити це. 

— Давно хотіла спитати, — чоловік піднімає голову і дивиться на мене, — Що означає назва “TaliTa”? 

— Ти точно Абігейл Роуз яку я знав? 

— Хочеш сказати, що я знаю, що означає назва? 

— Так, — підтверджує мою здогадку. 

— Тепер мені соромно, що я не пам'ятаю цього. — зізнаюся. 

— Ти придумала цю абревіатуру, Абі. — намагається допомогти мені згадати. 

— Я не пам'ятаю, — мій мозок відмовляється працювати. — Який це клас?

— Сьомий. 

— Сьомий… ні, не пам'ятаю. Я здаюся. 

— Тайлер завжди слухає ідею. Типова Абігейл. — чоловік бере телефон і швидко набирає текст, після чого показує мені. — Ось так. 

T - Tailor  

A - always 

L - listens 

I - idea 

T - typical 

A - Abigail 

— Чорт, — дивлюся на Тайлера. — Ти серйозно? Я тоді просто пожартувала, а ти дійсно зробив, це, — роблю наголос, — Своєю назвою? 

— А мені подобається. 

— Мені було чотирнадцять коли я придумала це! 

— Дуже гарно описує мене і тебе, — чоловік починає сміятися.

— Так, але я більше не типова Абігейл. 

— Так, ти змінилася, — погоджується. 

— Якщо раптом мені доведеться закрити свій бізнес, ти придумуєш іншу назву для нової компанії. 

— Тобі не доведеться закривати свій бізнес. 

— Але якщо раптом..

— Ні, жодних раптом, але, якщо! 

— Ти так впевнена, в той час як я взагалі ні. 

— Моєї впевненості вистачить і тобі, і мені, — не хвилюйся. 

— Це чудово, — він посміхається.

— Можемо використати це, як такий собі доказ, під час конференції.

— Розшифровку абревіатури? 

— Так. 

— Гарна ідея, Абі. 

— До речі, про конференцію, коли її краще провести?

— Думаю.. завтра? 

— Чим швидше, — тим краще. 

— Мені страшно. — Тайлер кусає свої вуста.

— Мені також, — вставши з дивану я сідаю до нього на крісло. — Щоб не сталося, я буду поряд. 

— Хіба, це не я маю казати? 

— Ти не повинен постійно бути сильним, кожній людині потрібен час, щоб побути слабким. 

— Думаєш? — киваю. 

— Ти досить довго був сильним і все контролював, час трохи відпочити. 

— Я не хочу повернутися до того часу, коли мама не могла собі купити нові речі… не хочу, щоб ти думала про гроші. 

— Тайлере, ти не повернешся до того, що було колись. 

— Чому ти так впевнена?

— Тому що, я вірю в тебе, та твій талант. — мить чи дві він мовчить, обмірковує мої слова. 

— Дякую, що ти поряд.

Тайлер міцно обіймає мене, від його обіймів стає комфорт та тепло. 

На ранок я прокинулася досить бадьорою та з гарним настроєм, що дуже дивно, враховуючи який день мене чекає сьогодні.

Тайлер ще спав, тож я пішла до ванної кімнати аби трохи привести свій зовнішній вигляд до ладу. Коли повернулася до кімнати, то вона була пуста, чоловіка не було тут. Схопивши телефон я почала телефонувати йому. 

Двері до номеру відчинилися.

— Так сильно скучила за мною? — він дивився на екран мобільного.

— Ти де був? — підійшла до нього. — Я вже подумала, що щось трапилося і ти пішов без мене!

— Я ходив за кавою, — чоловік віддав мені білий паперовий стаканчик з кавою. — Місцева кава тут не смачна, тож довелося вийти. 

— Дякую, — поцілувала його в щоку. 

Знявши пластикову кришку я зробила ковток кави, вона виявилася смачною, проте досить гарячою. 

— Нам потрібно дати наперед відповіді на питання, — Тайлер поклав на стіл телефон, — які можуть задати репортери. 

— Звідки в тебе вони?

— В мене є свої джерела. 

— Це ти зараз вихваляєшся? 

— В жодному разі, — повільно п'є свою каву. 

До конференції залишається меньше двух годин і я починаю все більше нервувати. Ітан зміг забронювати для нас конференц-зал в останній момент, та розіслав повідомлення багатьом телевізійним каналам про місце зустрічі. 

Зараз же Ітан налаштовує наші мікрофони та іншу гарнітуру. 

— Нервуєш? — Стейсі стояла поряд зі мною.

— Дуже, — хоча б її я можу зізнатися. — Раптом, щось піде не так?

— Метеорит впаде на землю? — я посміхаюся.

— Не настільки. 

— Тоді, це не така велика проблема буде. — я не впізнаю Стейсі, зазвичай вона досить енергійна, але не сьогодні. 

Вона намагається бути тихою та непримітною. Імовірно, що це пов'язано з тим, що вона вдарила Ітана і не може попросити вибачення. Ми до речі, так і не поговорили про них з Ітаном. 

— Ти вмієш підбадьорити. 

— Звертайтеся, я рада допомогти, — я вдячна, що вона поруч у такий момент. 

— Піду пошукаю Тайлера. 

— Гаразд, я буду тут.

Вони залишаються вдвох з Ітаном, сподіваюся зможуть поговорити. 

Тайлера у приміщенні ніде не було, це дивно, я зателефонувала йому, але відповіді не було. Щось сталося? 

Я вийшла на вулицю, можливо він десь поряд з будівлею. Поки ходила туди-сюди, ще декілька разів набрала його номер, але відповіді не було. 

— … ви серйозно? — підходячи до чорного виходу я почула голоси.

— Вона моя донька, тож послухає мене. 

— Батько? — я вийшла з-за будівлі і побачила Тайлера і батька. — Ти тут що забув?