17

«Чи є брехня брехнею, якщо всі знають, що це брехня?»

Після лікарні ми з Тайлером поїхали назад на роботу, мені потрібно відзняти деякі моделі прикрас на моделях і через це, я буду зайнята аж до вечора. Ще декілька тижнів тому, я й подумати не могла, що буду фотографувати досить відомих моделей, але зараз це реальність і вона мені подобається. 

Закінчила я роботу близько восьмої години. По дорозі до кабінету Тайлера я розумію, що не відчуваю своїх ніг. За час доки я сиділа без роботи, вже встигла забути, що означає робити фотозйомку для когось. Коли я підходила до кабінету чоловіка, то відчула як мій мобільний видав характерний звук для повідомлення, тож одразу перевірила.

«Я в місті, давай зустрінемося.»

Коул. Він навіть не питає, чи вийде в мене, він як завжди стверджує. Що ж, гаразд, хоче зустрітися — зустрінемося.

«Час і місце зустрічі.» 

Написавши повідомлення я зайшла до кабінету, Тайлер сидів над якимись паперами.

— Закінчила? 

— Так, — втомлена падаю на диван, — Але не до кінця, ще потрібно редагувати фотографії.

— Тобто, ти весь вечір будеш зайнята? — якось засмучено питає він.

— На жаль, — не менш засмучено відповідаю. 

— Кіно-вечір відпадає? 

— Не відпадає, просто переноситься на інший день. 

— Я запам'ятав. 

На мобільний приходить нове повідомлення і я відразу відкриваю месенджер.

«Кав’ярня у якій ви постійно зустрічалися з Алексом. Завтра, 15:00.»

«Ок.»

Хіба я не маю радіти, що нарешті зустрінуся з братом якого не бачила близько п'яти років? Чому я нічого не відчуваю? 

— Щось сталося? — голос Тайлера вириває мене з роздумів і я повертаюся обличчям до чоловіка. 

— Мій брат, — невпевнено починаю я, — Ми завтра зустрінемося.

— Справді? — дивується.

— Хіба, це не твоїх рук діло?

— Ні, найняті мною детективи навіть не знайшли його… він сам вийшов на зв'язок? 

— Це означає лише одне, — йому щось потрібно від мене… Коул, ніколи б не вийшов зі мною на зв'язок добровільно. 

— У вас настільки погані відносини?

— Гірші, ніж ти можеш собі уявити, — саркастично посміхаюся. 

— Чи варто мені піти з тобою? 

— Твоя підтримка мені б не завадила, — надуваю вуста і роблю досить жалісний погляд. 

— Ви домовилися про час зустрічі?

— Так, третя година дня, у кав'ярні “bloom”. 

— Гаразд, тоді зранку підемо на роботу, а в обід поїдемо на зустріч з твоїм братом. 

— Дякую, — Тайлер дуже зайнятий, але погодився допомогти мені. 

Це справді дуже важливо для мене. Я вдячна долі, що саме Тайлер був тим, за кого я вийшла заміж, хоча це й був на той момент фіктивний шлюб, але зараз він куди більше ніж чоловік за контрактом. 

Після повернення додому я відразу сіла за роботу, оскільки хотіла лягти спати хоча б до першої ночі. Тайлер весь час сидів поруч зі мною і також працював. 

Коли робота була нарешті завершена я скинула готовий файл команді маркетингу і спокійно видихнула. 

— Закінчила, — задоволено мовила я. 

— Молодець, а я майже, — чоловік поглянув на мене. — Можеш йти спати, я закінчу і також піду. 

— Ні, я почекаю тебе. 

— Впевнена?

— Так, — без вагання відповідаю. — Ти сказав, що майже закінчив, тож я почекаю і разом підемо спати. 

— Разом в сенсі разом? — на обличчі з'являється посмішка від його дивного тону.

— Якщо ти цього хочеш, — так само відповідаю я. 

— А ти вмієш мотивувати. 

Мені розсмішила його реакція, такий милий. Діставши з холодильника яблуко я їла його, доки Тайлер працював. 

За півгодини ми вже були в його кімнаті і міцно спали обіймаючи один одного. Мені подобається засинати в обіймах Тайлера, відчуття, що так завжди було. 

Досі не вірю в те, що я зустріла своє перше кохання через сім років, це настільки дивовижно, що іноді здається нереальним. 

На ранок ми як і планували поїхали на роботу, а вже по обіді сиділи в кав'ярні Міранди. Дівчина була настільки шокований тим, що в неї у кав'ярні сидить сам Тайлер Вест, що ледь могла говорити. Іноді мені здається, що я вийшла заміж за якогось айдол, — його знають майже всі. 

Сьорбаючи свій американо я не відводила погляд від вхідних дверей, кожні секунди очікування здавалися вічністю. Ми з братом в поганих відносинах, але ми все ж таки брат і сестра. Тайлер сидів в іншому кутку кав'ярні спиною до входу, не потрібно, щоб Коул одразу помітив його. 

Нарешті у приміщення зайшов чоловік у кофті з капюшоном, що закривав його обличчя. Мені достатньо поглянути на його походку  і я одразу зрозумію, що це мій брат. Коул замовив собі щось і сів навпроти мене, після чого зняв капюшон. 

— Привіт, сестричка. 

— Привіт, братику, — досить сухо вітаю його. — Ти геть не змінився, — оглядаю його, — Навіть зачіска така сама. 

— Справді? — Коул вдивляється на своє відображення у склі. — Не можу того самого сказати про тебе. — тепер він оцінюючи розглядав мене.

— Звісно я змінилася, — повільно спираюся на спинку стільця, — П'ять років минуло, Коул. 

— П'ять? А нібито тільки вчора поїхав. 

— Батько знає, що ти в місті? — змінюю тему.

— Він ще живий? — іронічно питає Коул. — Я гадав, що його вб'ють швидше. 

— Що ти маєш на увазі? 

— Він був настільки залежний від азартних ігор, що я був впевнений в його швидкій смерті.

— Нікому не потрібен мертвий боржник. 

— Твоя правда, Гейл. — Міранда приносить Коулу його замовлення і дивиться на мене з питанням «тобі щось потрібно?», я непомітно хитаю головою і вона йде назад за стійку. 

— Перейдемо до справи, — я стаю серйозніше, — Що ти зробив Каролін? 

— Каро.. хто? 

— Серйозно? — я спираюся ліктями на стіл і трохи наближаюся до Коула. — Вона стрибнула через тебе з моста, а ти питаєш “Каро…хто”? 

— Чорт, — він робить ковток напою, що замовив, — Звісно я пам'ятаю Кароліну.. але її батько не хотів, щоб я її пам'ятав.