16

«Довіра – перша умова дружби.»

Тайлер не може додзвонитися до Ітана вже більше шести годин, я бачу як він нервує. Що ж такого сталося між Стейсі та Ітаном минулої ночі, та сьогоднішнього ранку? Я не могла дивитися на те, як він нервує. 

— Ти знаєш де він живе? — підійшла до робочого місця Тайлера. 

— Так. 

— Тоді поїхали до нього, а то ти не можеш собі місця знайти! 

— Я не хотів втручатися в його особистий простір, але він не залишає мені вибору. 

Будинок Ітана знаходився досить далеко від будівлі “TaliTa”, але не так далеко від будинку Тайлера. Нам пощастило, що по дорозі не було заторів і ми доїхали за півтори години. Тайлер припаркував автомобіль і ми вийшли. Чоловік одразу пішов до забору і подзвонив у дзвінок. 

— В тебе немає ключів від його будинку? 

— Не ввічливо одразу заходити, якщо не відчинить, тоді вже самостійно зроблю це. 

Ітан спокійно заходить до будинку Тайлера, вочевидь він частіше буває у його будинку, ніж Тайлер у Ітана. 

— Він не реагує — відчиняй. 

— Я справді не хотів цього робити, — чоловік дістав з кишені ключ і встромив його у різьбу, після чого прокрутив і двері відчинилися. 

Опинившись по ту сторону забору я одразу помітила дитячу гойдалку і це мене дуже здивувало. За лічені хвилини ми вже опинилися у самому будинку і я була шокована від того, що побачила. По всьому будинку валялися дитячі іграшки, біля кухні стояв дитячий столик, а на сушарці були дитячі речі. 

— У Ітана є дитина? — шокована мовила я. 

— Так, він нікому про це не розповідає і мені заборонив, — пояснив чоловік. 

— Зрозуміло.

Тоді, це означає, що Ітан одружений і в нього вже є кохана жінка. Ця новина була для мене настільки шокуюча, що я просто стояла на першому поверсі і чекала, доки Тайлер огляне будинок.

— У будинку порожньо, — спускаючись сходами мовив той. 

— І де нам його, — чи краще сказати їх, — шукати? 

— Не знаю. 

Тайлер дістав телефон і набрав номер Ітана, я чула як пищать гудки, але відповіді не було. 

— Ітан? — він відповів. — Чорт, знаєш як я хвилювався?... Що?... Я зараз буду, скинь адресу лікарні. — виклик завершився.

— Лікарня?

— Так, Софія захворіла він там.

— Його донька?

— Так. 

По дорозі до лікарні я написала Стейсі, що Ітан знайшовся і вона може не хвилюватися. Звісно про доньку і можливо дружину я не казала її, як сказав Тайлер — Ітан заборонив розповідати про це, тож нехай якщо захоче, сам розповість Стейсі про це. 

За цей тиждень, що я знаю Ітана, я навіть подумати не могла про те, що Ітан батько. В цьому немає нічого дивного чи не нормального, це просто я дуже шокова, адже жодного натяку на його батьківство не було. Цікаво, скільки його доньці років? 

— А скільки..

— Чотири, — одразу відповів Тайлер, я навіть не встигла закінчити запитання.

— Як ти зрозумів, що я хочу поцікавитися саме цим? 

— Здогадався, але більше я тобі нічого не скажу, — поглянув на мене.

— Чому?

— Тому що, це діло Ітана і він має вирішувати чи має хтось право знати про все інше, чи ні. 

— Вочевидь хлопці чудово вміють зберігати секрети.

Лікарня у якій знаходився Ітан з донькою була приватною, тож нам довелося зачекати доки чоловік спуститься і зустріне нас. Якщо говорити відверто, — Ітан був не дуже радий бачити мне, тому більшу частину часу я просиділа в коридорі, хоча мені було дуже цікаво побачити його доньку. Нарешті двері до палати відчинилися і він вийшов. Ітан підійшов до мене.

— Софі вже прокинулася, тож якщо бажаєш.. 

— Якщо ти не хочеш, щоб я знайомилася з твоєю донькою, то не потрібно. — я не хотіла, щоб Ітан відчував дискомфорт через те, що я дізналася його секрет. 

— Ні-ні, тобі варто з нею познайомитися, — заперечив Ітан, — вона дуже хотіла познайомитися з дружиною Тайлера! — він трохи посміхнувся. 

— Тоді я можу піти до неї? 

— Так, можете познайомитися, я поки що тут побуду. 

— Гаразд, — схопивши сумочку я впевненими кроками попрямувала до дверей палати. Тайлер вийшов в той момент коли я зайшла до кімнати.

На ліжку сиділа маленька дівчинка з чорним волоссям та зеленими очима, під її очима були темні кола, а губи були блідими. У руках Софія тримала плюшевого песика.

— Привіт, — першою почала я. 

— Добрий день, — її голос був хрипкий, — Ви мій новий лікар? 

— Я Абігейл, — зупинилася біля її ліжка, — Дружина Тайлера. 

Софія одразу сіла на ліжко і почала уважно розглядати мене, я не знала як реагувати, тож мовчки стояла і чекала.

— Ти дуже гарна, Абігейл, — нарешті мовила вона, — Ім'я також дуже гарне! 

— Дякую за комплімент. 

Раніше я ніколи не спілкувалася з дітьми і навіть не знаю як краще з ними розмовляти. Стейсі б одразу знайшла з нею спільну мову. 

— Мій тато налякав вас? 

— Ні, чому ти так думаєш? 

— У нього такий великий синець під оком, що я злякалася. 

— Тато сказав звідки він? — звісно, що я здогадуюся звідки той синець, але навряд чи Ітан сказав правду доньці. 

— Так, він захищався від хуліганів. — гордо мовила Софія. 

— Твій батько герой! 

— Так, мама також, — вираз її обличчя спохмурнів.

— Твоя мама? 

— Мама захищала мене, тому її довелося поїхати з міста, але тато каже, що згодом вона повернеться, — дівчина замовкла, а за секунду продовжила вже іншим тоном: 

— Насправді, я знаю, що мама пішла від нас… вона покинула мене та татуся, але я не серджуся на неї! Тато каже, що у кожного вчинка, є якась вагома причина, тож у мами також вона була. 

— Сонечко, — я погладила Софію по голові, — Ти така мила та розумна! 

— Як мій батько? 

— Так, як твій батько, — я через силу посміхнулася, мені було важко на душі через її слова. 

— Люба, — неочікувано до палати зайшов Ітан, — Лікар радив тобі трохи відпочити. 

— Гаразд, таточку, — дівчинка одразу занурилася під ковдру.