14

«Біль – причина, через яку ми відчуваємо себе людьми.»

— Я гостя містера Веста! — коли я вийшла до Еріки, то бачила як її тримають двоє охоронців, а вона кричить про те, що вона гостя Тайлера. 

— Ви запізнилися, — мовила я. Охоронці відпустили жінку. 

— А ти ще тут? — іронічно мовила вона.

— Еріка, ви запізнилися, — проігнорувала її запитання, — Вже всі давно розійшлися.

— І що? 

— Ти дійсно така нерозумна чи просто прикидаєшся? 

— А ти? — жінка підійшла до мене занадто близько. — Як тобі зраджувати своєму чоловіку? До речі, він знає про твою зраду.

— А знаєш, що він ще знає? — я ткнула вказівним пальцем у її плече і тим самим посунула від себе. — Він знає, що ти брехуха та лицемірка.. впевнена, що ти не пішла як тільки зробила фотографію, ти дивилася шоу до кінця, але все одно надіслала Тайлеру “доказ моєї зради”. Ти справді думала, що він покине мене лише через твою фотографію? — Еріка мовчала, її не було чого сказати. — Якщо це все, то тобі краще піти. 

— Чорт! — вона дивилася на мене з ненавистю. — Ми ще зустрінемося, сучко. 

— Обов'язково, люба. — піднявши праву руку я помахала її на прощання. Цей жест розізлив її, ще більше. — Дякую за роботу. — виказав вдячність охоронцям я пішла назад до зали. 

Лоренс запропонувала нам поїхати на обід, щоб відсвяткувати запуск нової колекції Тайлера та трохи ближче познайомитися. Ми поїхали до бургерної, де вже були з Тайлером раніше. Як виявилося Лоренс обожнює їх бургери з яловичиною. Нам довелося трохи почекати в черзі, оскільки всі столики були зайняті, але зараз ми нарешті сидимо в приміщенні і чекаємо на своє замовлення. Цього разу нас посадили на другий поверх і на жаль, не біля вікна. Ми сидимо в досить темному кутку, але звідси відкривається чудовий огляд на весь ресторан. Якщо б, я за кимось шпигувала, то це було б ідеальне місце.

— Ти чимось засмучена? — мама Тайлера зверталася до мене.

— Засмучена? Ні, що ви, — посміхнулася, — Просто трохи розгублена. 

— Чому ж? 

— Не очікувала зустрітися з вами ось так неочікувано, тому трохи ніяково, — пояснила я. 

Тайлер відійшов до вбиральні, тож ми за столом сидимо лише у двох і я відчуваю дискомфорт через це. 

— Люба, не хвилюйся ти так, — Лоренс поклала свою долоню мені на руку, — я знаю всю правду, тож тобі не потрібно намагатися сподобатися мені у ролі невістки. 

— Але ж.. 

— Просто виконуй свою роль, — вона посміхається. 

Вона не знає, що ми з Тайлером закохані ще зі школи, Лоренс впевнена в тому, що я ми разом лише через контракт. 

— Про що говорите? — чоловік підійшов дуже вчасно. 

— Про ваші відносини розмовляли, — пояснила першою Лоренс. 

— Абігейл розповіла тобі про те, що ми знайомі зі школи? — посмішка зникла з її обличчя. 

— Зі школи? В сенсі.. 

— То ти не розповіла? — Тайлер поглянув на мене, а потім на маму. — Мам, це Абігейл Роуз, та дівчинка, у яку я був закоханий ще зі школи. 

— Твоя мама Стефанія?  

— Ви знали мою маму? — моя черга дивуватися. 

— Звісно знала! — Лоренс прям стала жвавіше. — Стефанія була єдиною, хто допомагав мені під час роботи в тому триклятому ресторані! Як вона? — мені довелося сковтнути в'язку слину перш, ніж відповісти. 

— Мама загинула три роки тому, — обличчя Лоренс знову змінилося. 

— Господи, — вона прикриває рот рукою, — Що з нею сталося? 

— Мам, тобі не здається, що занадто питати таке? 

— Все гаразд, — взяла Тайлера за руку. — Ми потрапили в автокатастрофу, п'яний водій вилетів на зустрічну смугу і врізався в наше авто.. мама загинула на місці, а я залишилася живою, — від згадки про той день в мене потекли сльози, — Вона закрила мене собою, оскільки розуміла, що при зіткненні ми обидві можемо загинути. 

Я почала плакати, Лоренс підійшла до мене і обійняла, це були дуже теплі обійми, вона плакала разом зі мною.

— Мені дуже шкода, Абігейл, — шмигнула носом, — Твоя мама була чудовою жінкою… чому всі добрі люди помирають настільки рано? Коли у цьому світі з'явиться справедливість? 

— Дякую вам, — Лоренс відійшла від мене.

— Ти дуже схожа на свою маму, люба.

— Абі, ти в порядку? — Тайлер стурбовано дивився на мене. — Щось потрібно?

— Я буду в порядку за декілька хвилин, не хвилюйся так сильно.

— Ваше замовлення, — офіціант поставив на стіл три тарілки. — Смачного!

— Дякую.

Я взяла серветку і витерла сльози. Мені ніяково через те, що тепер ніхто не посміхається. Щоб трохи згладити ситуацію я першою почала їсти. 

— Дуже смачні бургери, — з напів набитим ротом промовила я. 

— Точно, давайте їсти! 

До кінця нашого обіду всі намагався не згадувати нашу нещодавню розмову, але це було не складно, оскільки в нас трьох багато тем для обговорення і ми майже не мовчали, лише коли жували. 

Після обіду ми роз'їхалися по домівках. Мої ноги просто гуділи від ходіння на підборах, я була рада зняти їх як тільки ми опинилися у будинку. Тайлер відразу зайняв весь диван і увімкнув телевізор.

— Я так довго чекав цього моменту, — я розсміялася.

— Моменту, коли ти будеш валятися і дивитися телевізор? 

— Не зовсім, — чоловік сів на диван і дістав з-під столу ігрові приставки. — Я чекав коли нарешті зможу пограти і не думати про нову колекцію! 

Тайлер мав настільки задоволений вигляд, що я не могла не дивитися на нього. Нарешті я бачу його щиру посмішку. 

— Хочеш зіграємо разом? 

— Я не вмію, — зізнаюся.

— Це не проблема, я навчу тебе. Йди до мене. 

Тайлер сидів у костюмі на підлозі, тож я так само поруч сіла у вечірній сукні. 

— Ти взагалі ніколи не грала? 

— Ні, — мовила я.

— Тоді, я спочатку поясню тобі де які кнопки, — чоловік почав щось розповідати, а я просто спостерігала за ним і милувалася. Він такий милий коли щось пояснює. Не втримавшись я поцілувала Тайлера.

— Вибач, ти такий милий був, що я не втрималася.