12

«Щоб хтось виграв - інший повинен програти. І якщо ти щось виграв, значить, раніше ти щось втратив.»

Вчорашній день витягнув з мене усі сили, тож після повернення додому я відразу відключилася. 

На ранок прокинулася десь біля дев'ятої години. Тайлера в будинку вже не було, він поїхав на роботу, а мені залишив повідомлення:

«Не йди сьогодні на роботу, краще відпочивай. Ввечері побачимось.»

Ця ситуація мені на користь, я нарешті зможу зустрітися з Алексом і поговорити з ним. Якщо бути точніше, я планую шантажувати його. 

Для початку хочу привести себе до ладу, оскільки, я не приймала ще душ після ночі в дядька Берта, від мене досі тхне домашнім вином, як і від речей, в які я була тоді одягнута. Але з одягом я розберуся трохи пізніше. Взагалі цим має займається хатня робітниця, що приходить два рази на тиждень, проте мені простіше самостійно розібратися зі своїми речами. 

Перед тим як піти до ванної кімнати я написала повідомлення Алексу, з проханням зустрітися, а повернувшись до кімнати я отримала від нього відповідь. 

«Гаразд. За годину біля нашого місця.»

Наше місце. Це місце обрав Алекс, він хотів, щоб ми завжди могли посидіти десь в тиші та поговорити, тож знайшов стареньку кав'ярню у середині району для туристів. Туристів там дійсно багато, проте до кав'ярні мало хто заходить. Алекс вважав її ідеальним місцем для наших зустрічей, але не я. Жодного разу я не раділа коли ми сиділи там, мені не подобалося геть усе в тому місці, проте Алекса, це взагалі не хвилювало. Тоді мені здавалося, що він романтичний, але зараз я розумію, — Алекс не хотів, щоб нас побачили його знайомі. Не здивуюся, якщо цей покидьок навіть зраджував мені. Струснувши головою я спробувала не думати про Алекса, але нічого не вийшло. Мені страшно через нашу з ним зустріч, кожна моя клітинка тіла напружена від однієї думки про це. Чоловік в декілька разів фізично сильніший за мене, тож з легкістю може вбити, а потім просто підкупити старенького дідуся, що є власником, тієї самої кав'ярні, і ніхто навіть не дізнається куди я поділася. Стейсі. Потрібно її написати, та попросити піти разом зі мною. На відміну від мене, Стейсі займалася боксом в університеті, а зараз працює тренером для дітей. 

Діставши мобільний я набрала номер подруги і почула гудки, які звучали досить довго. 

— Що трапилося? — моя здогадка була вірною, вона ще спала. 

— І тобі привіт, моя люба, дорогоцінна подружко! 

На тому кінці слухавки деякий час панувала тиша, проте я чула як вона дихала. 

— В мене є два варіанта: або ти вбила Алекса, або мільйонера.

— Дуже поганої думки про мене, це засмучує. 

— Тоді чого раптом дзвониш? 

— Я назначила зустріч з Алексом за сорок хвилин, а самій йти страшно. 

— На тому місці? — раптово її голос став жвавіше. 

— Так. 

— Зустрінемося там, — завершила виклик.

Я навіть нічого не встигла відповісти. В цьому вся Стейсі. Навіть якщо буде сильно зайнята, — прибіжить на допомогу мені, як і я на допомогу її.

Постійно згадую ситуацію з університету коли ми, ще не були настільки близькими подругами. В мене почалися місячні на декілька днів раніше, а прокладки не було з собою. Єдиная з ким я тоді спілкувалася була Стейсі, тож я написала її і вона за десять хвилин вже була в туалеті з пачкою прокладок. Потім я дізналася, що вона зірвалася з основної пари і побігла до мене на допомогу, з того часу ми й почали товаришувати. 

Я прибула на місце за десять хвилин, Стейсі вже переминалася з ноги на ногу біля кав'ярні, в руках вона тримала цигарку. 

— Знову почала палити? — спробувала вихопити недопалок, але не вдалося. 

— Лише одненьку! 

— Пачку? — я пам'ятаю з якими муками вона намагалася кинути палити, а ось знову стоїть і смалить смердючу цигарку. 

— Не кричи, — викинула недопалок в урну, — Краще ходімо всередині, сьогодні дуже спекотно на вулиці. 

— Ми ще поговоримо на цю тему, не думай, що змогла уникнути цього! 

— Гаразд-гаразд, ходімо, — Стейсі заштовхала мене до приміщення. 

Холодний потік повітря, привітно зустрів нас. За баром стояла молода дівчина, а не дідусь.

— Доброго дня, рада вітати вас у “Bloom”, — інша назва, — Що бажаєте? 

— Ми точно туди прийшли? — я оглянула приміщення і все ніби таке саме, але водночас геть інше. 

— Тут раніше була кав'ярню мого дідуся, я трохи змінила декорації та назву. — пояснила дівчина.

— Я вже подумала, що забула сюди дорогу, — ніяково розсміялася. — Ти що будеш? 

— Гарячий американо, — мовила Стейсі.

— А мені холодний американо, будь ласка. 

— Я покличу вас як тільки ваша кава буде готова, — ми сіла за найближчий столик. 

— Тепер тут не так жахливо, — Стейсі продовжувала оглядати кав'ярню, — Вона має не такий коричневий вигляд. 

— Трохи світлих тонів і тепер, це виглядає краще. 

До цього, дідусь навіть слухати не хотів про зміну інтер'єру, казав, що й так дуже гарно, а тим хто не може гідно оцінити інтер'єр, — бракує смаку. 

— А що сталося з дідусем? — неочікувано мене зацікавило це питання.

— Я нарешті вмовила його відпочивати вдома і не ходити сюди кожного дня, — задоволено мовила дівчина.

— Зрозуміло. — отже він в порядку. 

До приходу Алекса, Стейсі вже сховалася в підсобному приміщенні кав'ярні. Міранда, нова власниця кав'ярні, люб'язно погодилася допомогти нам. 

Моє серце калаталося ще сильніше, ніж до цього. Я бачу як відкриваються двері і Алекс заходить до приміщення, він вдягнений у темні джинси та світло коричневу футболку, що геть не пасує йому. Швидкими кроками чоловік опиняється біля столику і сідає навпроти мене. Мить чи дві ми просто мовчки дивимося один на одного і я вирішую першою почати розмову: 

— Привіт, Алексе, — здивована від того, що мій голос звучить дуже впевнено.

— Привіт, Абігейл. Як справи? 

— Що тобі потрібно від Тайлера? 

— Вирішила перейти зразу до діла?