21 Єгор

В Аліси була відпустка на тиждень. Мені треба було триматись до неї ближче. В ідеалі - звабити. Але мене нудило від однієї тільки думки про таку необхідність. Я щиро сподівався, що операція завершиться без таких крайнощів. Інший би може на моєму місці тільки зрадів такій можливості - в дівчини цікава зовнішність і живий розум.
Але всі мої думки зараз зайняті тільки однією жінкою, в присутності якої я втрачаю розум. І саме ця жінка табу, поки справа не завершиться.
Якби я знав, що Альбіна погодиться їхати на риболовлю з нами я б сам не прийняв запрошення Аліси. Бачити свою жінку в обіймах іншого - пекельне прокляття.
Я кохав колись. І був одружений. Але насправді ніколи не відчував таких емоцій до дружини. Ми рівно горіли, потім охолонули. З моєю роботою втрата сім'ї - очевидна і логічна річ. Ми навіть дітей не поспішали заводити, адже розуміли, всі останні вісім років, що в будь-яку мить Жанна може залишитись вдовою. Та як мені здавалось вона і не прагнула до материнства. Мені ж вистачало коротких палких приїздів. А потім і вони стали зайвими.
Але Аля - це зовсім інший рівень. Я прагну всіма силами заявити свої права на неї. І водночас - зобов'язаний її захистити. До певної пори ніхто не повинен здогадуватись, що вона стала моєю ахіллесовою п'ятою. Бо вона занадто вразлива.
Але всі ці розумні думки не заважали відчаю стискати серце. Поки я працюю, намагаючись контролювати порт, Вадим охмуряє моє. Він так розкуто торкається її, що мені хочеться зламати вудку об його голову. Але не можна.
Витримати ці “ніжності” коштує титанічних зусиль. Треба щось робити. Але - що? Коли я сам означив кордони й дистанцію. І розумію, що це правильно.
Поки всі навколо вважають, що я зустрічаюсь з Алісою - Альбіна залишається в безпеці. Здається, що сам себе загнав у пастку. Та чи існує інший вихід?
Втішає думка, що Аля вирішила жити окремо від Вадима.Значить вона не поспішає. Не поспішає ж? Я ні в чому не впевнений. А Пустовіт тільки підливає олії у вогнище моїх ревнощів.
Після того як Аля їде, він продовжує тягати рибу, з задоволенням розписуючи нам з Алісою, як вони ту рибу будуть готувати з Альбіною.
- Я б і вас запросив на вечерю, - поблажливо відповідає він. - Але боюсь, Альбінка буде проти. Самі розумієте…
Багатозначна пауза. Типу здогадайтесь, чим ми там після вечері будемо займатись.
- Може на вихідних? - пропонує Аліса. - А виберімося в похід? Я знаю тут чудові місця.
- Я застарий, - відповідає Вадим. - Як на мене, то краще провести суботу в ліжку.
- Можливо вдвох виберемось? - Аліса присувається ближче. Недвозначно натякає на те, що не проти опинитись зі мною вночі в одному наметі.
- Нічого не обіцяю, - хитаю головою. Стискаю зуби. Треба щось вигадати, щоб цей боров не провів суботу в ліжку, та ще й можливо з моєю жінкою. - Гедимін з Інесою наче планували якісь гостини.
- Це хто? - цікавиться Аліса.
- При нагоді познайомлю, - відповідаю я. Позиркую на годинник. Час тягнеться дуже повільно. Тріскотня Аліси набридає. Вона все більше розповідає про особисте, ніж про роботу. Що мені не дуже цікаво.
Нарешті опісля обіду ми вирішуємо повертатись додому. Вадим прохає завести його до Альбіни. Я ж маю ще купу справ.
Втішаю себе думкою, що принаймні знаю, де Альбіна живе. Але намертво забороняю собі навіть думати про те, що колись сюди приїду.
Замість того прошу Алісу завезти мене додому.
Вона звісно підвозить. Але не квапиться їхати далі.
- Жарко, - каже. - Може запросиш мене на щось прохолодне?
- Я власне хочу переодягнутись і поїхати в справах, вибач, - відповідаю я і бачу як її очей торкається розчарування.
За всіма правилами я б мав погодитись на її пропозицію, і просунути наше знайомство далі. Але мені це не потрібно. Тому лиш торкаюсь долонею її волосся, поправляючи його, і винувато усміхаюсь. Вона не та за кого себе видає, я теж.
- Зідзвонимось, - киває дівчина.
Я заходжу в будинок і з усіх сил бю ногою ні в чім невинний диван. Ще ніколи так гостро не ненавидів свою роботу. Клянусь, це буде остання моя справа. А потім Ківалов помре назавжди.
Стою під холодним душем. Та змити з себе ревнощі і розчарування не вдається.
Намагаюсь відволіктись тим, що переглядаю вкрадену в Аліси інформацію. Довелось трішки поошиватись в її офісі. Але воно того варте. Вантаж прибуде всього за декілька днів. Треба зробити все, щоб не сталось нещасного випадку.
Нагадую собі, що від мого вдалого флірту з литовкою залежить багато життів. А отже я все роблю правильно. Треба відкинути особисте, і зосередитись на завданні. Так, вибір стоїть дуже важкий. Але насправді він очевидний - я і моє кохання не варте того, щоб гинули люди.
Завершивши це зайняття, збираюсь до Гедиміна. Окрім всього у мене є легенда - бізнес, який я начебто давно веду в Литві. І я не маю права зруйнувати це прикриття.
Гедимін ще на офісі. Мені всього лиш треба підписати декілька паперів, пов'язаних з поточною діяльністю нашого спільного підприємства. Вадим Пустовіт по суті був нам не потрібний в цій моделі. Але як тільки я довідався, що він поруч з Альбіною, був вимушений налагоджувати з ним контакти. Я не міг відпускати жінку з ним невідомо куди.
Тому доводиться перекидати частину поставок на Пустовіта, щоб той був на гачку.
Коли розбір паперів майже закінчується в офіс входить Інесса. Дуже доречно.
- Як там наші плани на суботу? - питаюсь в неї.
- Все в силі, - вона усміхається. - Ти ж знаєш, я люблю гостей.
- Багато запросила?
- Ні, - Інеса поправляє волосся і зиркає на зануреного в читання Гедиміна. В її погляді стільки ніжності, що я мимоволі відчуваю укол заздрощів. - Сподіваюсь Альбіна прийде. Хоча в її становищі навряд чи буде цікаво спостерігати за п'яними гостями…
Жінка задумливо замовкає, і знову зиркає на Гедиміна. Тепер з якимось острахом.
- Тобто? - питаю я.
- Та ні, нічого, - Інесса намагається мене обійти. Але сказане двозначне вже повисло в повітрі. - Їй важко самій в чужій країні, вона багато втратила, і чужі веселощі їй, мабуть, будуть обтяжливі, - починає багато пояснювати Інесса. Але я бачу, що вона каже геть не те, що крутиться в неї на язиці. Мову тіла не зміниш.
- Інесс, що не так з цією жінкою? - строго, але тихо питаю я, і дивлюсь в її світлі очі. - Що ти знаєш?
- Це її таємниця, - відповідає вперто Інесса. Але потім зітхає, і махає рукою. - Та все одно всі скоро довідаються. Ти тільки більше нікому не кажи, добре?
- Що? - мене охоплює якесь хвилювання, так що серце б'ється в груди, наче спійманий хом'як. А ноги слабнуть. Геть не типова реакція. Але я буквально впевнений, ще мить і я почую щось страшне, що невідворотно змінить моє життя. Навічно.
- Про що ви там шепочетесь? - здіймає брови Гедимін. - Де понад двоє говорять голосніше.
- Ми не хочемо тобі заважати, - гримаю я. - Інессо?
- Господи, що ти так переймаєшся цією біженкою? Ну вагітна вона, - здається Інесса. - Тільки не кажи, що ти в неї закохався, і тебе відлякує ця новина?
- Вадим? - я сідаю на стілець. Тримати себе в руках дуже важко. В крові розтікається пекуча лава, що випалює мої нутрощі. Як я міг проґавити їх близькість?