17 Альбіна

Я відчуваю крізь сон те, про що давно марила. Як гарячі долоні безсоромно подорожують моїм тілом, затримуються на животі, підбираються до грудей.
Жар безсоромно розтікається патокою в усьому тілі. Я одна суцільна гаряча калюжа. Блаженно тягнусь за цими рухами.
І розплющую очі.
- Ти що робиш в моєму ліжку?! - гучно питаю в Єгора.
Відчуваю його велике тіло позаду себе. Від нього йде пекуче тепло. Його рука обіймає мене і продовжує блукати по тілу.
- Тут немає іншого, - видихає він мені у вухо.
- То припини мене лапати! - якби знала, що в цьому будинку всього одне ліжко не погодилась би ночувати тут! Він умисно це зробив.
- Навіть не подумаю, - каже Єгор і торкається смужки оголеної шкіри під светром.
- Я наполягаю!
- Розбудиш Влада.
- Іди геть! - кажу і збавляю тон. Син і справді спить зовсім поруч, звернувся клубочком. Я підтикаю ковдру над ним. А Єгор повертається до своїх безсоромних витівок.
- Ти ж не хочеш, щоб я спав на підлозі!
- Та спи. Тільки не треба робити так!
- Як? - питає і прикусює мочку мого вуха.
У мене перехоплює подих. А Єгор користується цією мовчанкою, щоб притулитись губами до надчутливого місця за вухом. Мене бє струмом. І збудження стає таким болісним, що хочеться бити й кусати чоловіка.
Я важко видихаю.
- Для мене це теж мука, - шепоче Єгор. - Якби ти знала як я хочу…
- І знати не хочу, - протестую.
Але сил скинути його руку з мого живота у мене бракне. Так і лежу, зачарована його рухами, і відчуваю, як рука ковзає до гумки на штанях, як акуратно підіймає її, і починає погладжувати мене нижче.
Якби мені колись сказали, що може бути саме так, що ти палаєш від простих невинних дотиків, я б не повірила. Але зараз все моє тіло - одне нервове закінчення. Натягнута до дзвону струна, до якої як не торкнись, вийде мелодія.
І Єгор торкається. То губами до моєї шиї, то рукою до самого низу живота. І там спалахує пожежа. А ще він примудряється торкатись мене своїми стегнами.
І я не витримую. Різко розвертаюсь, щоб лягти з боку на спину. Щоб не відчувати Єгора такою великою площею. Звісно це помилка, бо варто повернути до нього голову, щоб прошепотіти черговий протест, як я буквально втикаюсь губами в його.
А він навіть в темряві безпомилково знаходить куди мене цілувати. І я плавлюсь. В порожній голові тільки одне питання - скільки можна знущатись над своїм тілом?
Єгор під моїм светром переміщає руку вгору, накриває груди. Я повільно і жалібно стогну йому губи. Розумію, що не можу більше. Що згорю від цієї жаги.
Що мені вже начхати на все на світі. Він довів мене до стану розпеченої лави. І в жерлі цього вулкану згорає все. І мої застороги, і мій біль.
І все що я хочу - позбутись надокучливого одягу, відчути нарешті єднання. Стати з ним одним цілим. І навіть якщо зараз гримне грім, лусне небо, трапиться пожежа чи потоп - мені все одно. Я його хочу.
- Давай на перший поверх, - задихаючись шепочу я.
Як би не було, а поруч з сином я таким точно займатись не буду.
- Алю, - чоловік треться носом об мій. - Спи.
Він різко припиняє все. Тільки обіймає мене міцно. Це … нечувано. Моя душа рветься на шматки. На очах виступають злі сльози. Я бю Єгора під ребра ліктем. Але це не допомагає мені позбутись того роздратування і розчарування, яке мене охоплює.
Єгор сміється, ривком встає і тягне мене за собою. В його руках стільки неприкритої звірячої сили, що я відчуваю себе пушинкою.
- Тільки якщо ти хочеш, - каже, підхоплюючи мене на руки.
Я вже сама не знаю, чого хочу. Але напевно понад усе - щоб він не зупинявся. Бо лінія неповернення мною була перетнута кілька митей тому.
Ранок зустрічає нас яскравими сонячними променями. Ніби й не було негоди всю ніч, під шум якої ми линули одне до одного.
Я потягуюсь, відчуваючи біль в м'язах. І не знаю, що робити далі з усім тим що накоїла.
Єгора знаходжу з кавою на порозі. Він палить, і дивиться на кущі.
А у мене стійке відчуття дежавю. Ця розмова й обіцянки вони вже були - невже зараз все піде по колу?
Від запаху кави і тютюну мене починає нудити. Тому я повертаюсь в будинок і роблю собі чай. Владик ще спить - його якщо не будити, то і до десятої години ранку проспати може.
Я пю дрібними ковточками, намагаючись вгамувати шлунок.
- Алю, я хотів сказати, - Єгор заходе, сідає на стілець навпроти мене, він все ще тримає порожню чашку. - Ми зараз не можемо бути разом.
Киваю. Здивував.
- Я ні на що претендую, - рівно відповідаю, ставлю свою чашку, щоб він не бачив як тремтять руки - ховаю їх між колін.
- Ти маєш вірити мені, - каже він залишаючи вогняні сліди від доторку його погляду до шкіри. - Дочекатись. Все налагодиться. Але зараз такі обставини…
- Мовчи, - шепочу я.
В моєму серці з'явилася нова рана. Все тіло тремтить. Краще брехав. Обіцяв якісь приємні речі. Все що завгодно краще - ніж ця гостра як перець чилі правда, яка сиплеться на мою рану. Як же у мене болить серце. Здається я задихнусь від болю. А я ж на мить і справді повірила йому.
- Алю, ніхто не знає, що я живий, навіть мати…
- Ти бездушна скотина, - кажу йому. І гіркий клубок підкочує до горла. Я вибігаю з-за столу й несусь в туалет.
А він все так само незворушно сидить за столом дивиться в порожню чашку.

Мене душать сльози, але через нудоту поплакати як слід не вдається. Проте в туалеті я була бозна скільки часу. Все ніяк не могла вгамувати власну істерику. Бісові гормони, це вони всьому виною.
Плескаю холодною водою на щоки.
Я ж знала що так буде. Чому тоді болить і пече? Чого я ще чекала від Єгора? Йому аби розважитись. Але при цьому мати стільки нахабства, щоб просити його дочекатись! Навіщо?
Чекати його, щоб що? Щоб він знову міг розважитись зі мною? Мотаю головою, ніби намагаючись відігнати від себе погані думки.
Виходжу з туалету.
- З тобою все гаразд? - питає Єгор. - Ти часом не захворіла?
Наші погляди зустрічаються. Напевно то гра тіней, бо мені здається в його очах я бачу біль і стурбованість. Відганяю від себе ці думки. Якщо він і стурбований чимось так це необхідністю вгамовувати істеричну коханку. Який чоловік любе жіночі сльози?
Вганяю нігті в долоню, стискаючи кулаки. Не хочу виглядати перед ним вразливою. Краще грати в цю гру за своїми правилами. Нехай не думає, що він має для мене велике значення. Нехай не думає, що я люблю його так, що дихати боляче.
- Мій стан - не твої справи, - відповідаю я. - Може ти вже відвезеш мене в місто? Чи мені пішки йти?
- Судячи з усього ти неправильно мене зрозуміла, - Єгор робить кілька кроків до мене назустріч. А я задкую від нього. - Я хочу тебе захистити.
- Захисти мене від себе! - кажу і знову відчуваю як лещата стискають груди.
- Саме цим я і займаюсь! - каже чоловік. - Але є ще дещо. Чому Пустовіт має можливість відстежувати твоє місцеперебування? Ти знала про це?
- Авжеж знала! Я сама надала йому доступ, бо я в незнайомій країні і хоч хтось має знати де я знаходжусь! Вадиму я довіряю!
- Я був кращої думки про твою розсудливість…
- Стривай! Ти хочеш сказати, що ти перевіряв мій телефон? - мене охоплює до всього ще пекуче обурення. - Ти геть здурів? Ти що не розумієш, що так не робиться? Є якісь норми приватності! Ти не мав права брати мій телефон без дозволу!
У мене в голові не вкладається просто вся його поведінка. Сам пропонує мені почекати, поки він нагуляється, а мене контролює.
- Якщо треба буде я і ще раз перевірю, - відповідає Єгор.
- Та дзуськи! Не лізь в моє життя!
Я пробігаю повз нього на другий поверх, щоб розбудити Владика. Але наш галас вже зробив свою справу і малий сидить в ліжку, потираючи очі. Таки кумедний, як гномик. Волосся стирчить в різні боки, очі заспані.
Моє роздратування здувається. Залишається тільки ніжність до сина. Я сідаю поруч з ним, обіймаю його і нарешті відчуваю крихкий спокій.Ось воно щастя. Моя дитина. Такий рідненький.
- Як ти? - цілуючи маківку, питаю малого. - Горло не болить?
- Та ні, - малий крутиться. Обіймашки і цьомки йому подобаються, але не в такій позі. Тому він моститься біля мене зручніше. - Полежиш зі мною, пообіймаємось? - питає, зазираючи мені в обличчя.
- Нам треба їхати, - кажу йому. - Давай одягайся, і йдемо, поснідаєш.
- Не хочу їсти, - відповідає Владик.
- Ну як знаєш, - я думаю, що до Клайпеди залишилось їхати хвилин п'ятнадцять-двадцять і поснідати ми зможемо вже в готелі.
До міста ми їдемо мовчки. Ну не зовсім мовчки. Бо син щось постійно питає, крутиться. Але з Єгором я не розмовляю. Мені нарешті вдалось опанувати себе, і поводитись незалежно й спокійно.
Єгора не має бути в моєму житті. Але спершу я маю ще в дечому переконатись і прийняти одне неймовірно складне рішення.
Коли ми опиняємось біля готелю, я навіть не дякую чоловіку. Бачу як він ковзає по мені темним поглядом. І очі у нього знову колючі, немов уламки скла.
Я іду до найближчої аптеки, яку бачила прогулюючись вуличкою ще позавчора і купую тест на вагітність.
Тільки після цього повертаюсь до готелю. Машини Єгора вже немає на парковці.
Я піднімаюсь у свій номер. Переодягаю Владика у свіжий одяг. Даю йому мультики.
- Зараз переодягнусь і підемо їсти, - кажу малому.
Ловлю себе на думці, що ресторанна їжа мені вже набридла. Хочеться приготувати щось самій. Та навіть банально картоплю посмажити, саме так, як я люблю. А не так, як заведено в кухаря ресторану. Щоб не ідеальні брусочки в олії, а неоднорідна маса з хрусткою золотистою скоринкою, з цибулькою та часничком. І запити все домашнім томатним соком. Таким, як моя мама робить, з кісточками.
От прямо ця смажена картопля мені ледве не пахне.
Але я примушую себе зробити головне.
Зачиняюсь в туалеті й пісяю на тест. Інструкція написана литовською мовою, тому прочитати я нічого не можу. Але я і так знаю механізм дії. Тому просто чекаю. І чекаю не довго. Дві смужки підтверджують і так мені відоме. Я вагітна від Єгора.
Але до появи двох синіх смужок, я ще якось сподівалась, що мені все здається. Що я собі все надумала. Тепер сумнівів немає. І це ніби точка неповернення. Рубікон. В голові клацає якийсь вимикач.
Наче відповідальність за себе, сина і цю нову дитину притискає мене своєю вагою до підлоги. Чи витримаю я таке навантаження?
Мені немає навіть з ким порадитись.
Я не хочу розповідати Єгору цю таємницю. Це перше. Не хочу, щоб він знав. Так. Це ті самі граблі, на які я планую знову наступити. Спочатку мовчала про Владика. Тепер от боюсь розповісти про ще одну дитину. Хочу сама приймати рішення.
Але насправді я тут же зізнаюсь собі - я дуже хочу розказати все Єгору. Хочу, щоб він змінив до мене ставлення. Щоб вчинив як чоловік, запропонував одружитись, оточив турботою. І ми були завжди разом.
І саме тому, що нічого цих мрій я ніколи не отримаю, саме тому я не буду нічого говорити Єгору.
Може і взагалі буде правильним перервати вагітність.Термін лише кілька тижнів. Всього одна пігулка і жодної відповідальності. Жодних складнощів. Піду на роботу, винайму квартиру, роститиму Владика. Житиму майже так як жила. І та таємниця, яку я ношу під серцем помре.