15 Альбіна

Хлопчисько! Який же він хлопчисько. Іноді йому вдається ввести мене в оману. І тоді я вважаю, що він дорослий. Але насправді - ось вона різниця у віці. Він поводиться як йому заманеться. Каже одне, а робить зовсім інше.
І треба було б вилаяти його за таке самоправство. За те що не чує мене. Але натомість я стою й усміхаюсь. Губи печуть, обпалені його коротким доторком, але сил сердитись на Єгора у мене немає. Навпаки - серце б'ється нерівно, кров вирує, я відчуваю себе молодшою. І жаданою.
Дуже небезпечний стан. Так легко піддатись на його провокацію. Щоб обпектись знову.
Потім вкотре почути від нього, що все було грою. Що він не може розповідати правду і тому подібні виправдання, які й не виправдання, а просто неприхована брехня.
Я повертаюсь до мийки. Дістаю з крупу. Вибір продуктів в цьому будинку невеликий. Проте я знаходжу в коробці з кашами ще і кілька банок консерви.
Двадцять перше століття на вулиці, а я готую вечерю з запасів, які ніби готувались на випадок війни.
Ця думка остаточно псує мені настрій. Куди сьогодні поцілила ракета фашистів? Що там з моїм містом? Кажуть, бої точаться знову на околицях, цього разу місто відбивають наші. Але по факту - від мого міста скоро нічого не залишиться. Одні спалені будинки й зламані долі.
Єгор повертається з черговим оберемком дров, побіжно зазирає в каструлю в якій вариться каша, втягує запахи.
- Пахне краще ніж виглядає, - заявляє він. - І не треба бити мене ложкою, я правду кажу. Завжди.
- Міг би й похвалити, - сама не розумію, навіщо підхоплюю цей безтурботний тон. Я що геть здуріла? Фліртую з Єгором, там де ніколи не мала цього робити. Але він діє на мене як алкоголь.
- Обов'язково похвалю, коли ти мене нагодуєш! Чесно, навіть якщо це буде на смак як варена підошва від черевика мого діда, я все одно хвалитиму.
- Ти ж щойно казав, що є прихильником правди.
- Так і є. Я такий голодний, що мені й стара підошва буде смачною.
- Ти приїхав за мною з якогось бенкету! - пригадую я обставини того як опинилась в цьому богом забутому будинку.
- Не зовсім так. Там було більше алкоголю ніж їжі. Я в таких місцях їм лише коли закусюю.
- Дивні у вас способи налагоджувати бізнес.
- Чоловічі справи, крихітко, - він спирається сідницями об стільницю. Я ловлю себе на думці, що так Єгор ще більш сексуальний, ніж до цієї миті. А наша розмова нагадує ті безтурботні дні, коли ми не могли були разом, але нескінченно симпатизували одне одному.
- Ти мені будеш розповідати як робиться бізнес! - фиркаю я. - Впевнена, що увесь той бардак до бізнесу немає жодного стосунку.
- Впевнений, якби за справу взялась ти, то все б обійшлось без віскі й текіли, - погоджується чоловік. - Але на жаль, ти законсервувала себе в депресії, і доводиться розгрібатись самим.
Я червонію. Він обдає мене теплим поглядом. І я розумію, що Єгор не жартує. Він справді вірить в мої професійні здібності.
- Нумо їсти, - перериваю цей обмін люб'язностями.
Певний час ми мовчки їмо кашу. Владик трішки сонний, але апетит у нього відмінний. Я бачу, що перебування під зливою не вплинуло на його здоров'я, і він просто втомився.
Після вечері Єгор пропонує відвести малого в ліжко.
- Я думаю йому буде страшно самому, - я дивлюсь на сина.
Той знизує плечима.
- Заради того, щоб не мити тарілки я готовий побути охоронцем малому, - відповідає Єгор. - Що, козак, підеш зі мною вкладатись спати?
Неочікувано Владик погоджується. Я зітхаю. І відпускаю їх. У мене таке враження, що Владику все одно до кого з чоловіків тягнутись. Аби лише не зі мною бути.
Мимо волі кладу руку на живіт. А що якщо там донечка? Може варто поговорити з Єгором про це?
Щоки відразу обдає жаром. Дуже важко наважитись на таку розмову, особливо коли сама ні в чім не впевнена. Яка буде його реакція? Знову втече? Розлютиться? Зрадіє? Чи дасть грошей на аборт?
По шкірі проходить морозна хвиля. і я наказую собі мовчати. Треба спочатку вирішити що я сама хочу.
- Швидко малий вирубився, - каже Єгор, повертаючись до мене.
- Я теж вже б пішла спати, - відповідаю йому.
В приміщенні занадто тісно. Ми удвох. Серед лісу. Малий спить. Мені стає душно. В животі несподівано займається пожежа. Від одного погляду на Єгора. На темінь його очей, що пронизує мене чорнильними нитками наскрізь, сповиваючи й притягуючи до нього. На лінію губ, яка буває такою солодкою, що голова йде обертом. На руки, сильні й ніжні одночасно.
- Спати так спати, - киває він. - Одне питання, - він наближається, голос набирає оксамитових інтонацій. Я важко втягую повітря, отруюючись його запахом. Все тіло охоплює збудження. Я ж бачу яке питання у нього… Де взяти сили, щоб йому опиратись? Але… - Що думаєш про цю модель? - він підсовує мені під носа свій телефон де відкритий сайт продажу автомобілів.
- Це Фольксваген? - я мимо волі усміхаюсь. Накрутила себе. Ступаю до Єгора ближче, щоб краще роздивитись автомобіль.
Він показує мені фото, а я висловлюю свою думку про ходову і мотор автівки. Час відкочується. Але розмовляти про старе з Єгором чомусь не боляче. Ніби він накладає шини на мою зламану психіку.
Тільки хвилин через п'ятнадцять усвідомлюю, що ми стоїмо торкаючись лобами. Підводжу очі до Єгора, і мене просто магнітом тягне йому на зустрічі. Залишається подолати якийсь міліметр відстані до чергової фатальної помилки.
В цю мить гулко озивається мій телефон. І я кидаюсь геть.

Вадим. Відчуваю себе застигнутою зненацька на зраді. Відчуття не з приємних і я дратуюсь. На Єгора який напевно радіє, тому що ми не змогли повернутись в місто. На Вадима, який згадав про мене і сина тільки пізно ввечері.
- Мала, а ти не в номері? - питає Вадим, і я навіть по голосу розумію, що він не тверезий. Морщу носа, так ніби мені відчувається запах алкоголю.
- Ні, - відповідаю.
- А де ви?
- Ми… застрягли, - як йому пояснити все? Дуже незручна ситуація.
- Ігор що вас не забрав? Нічого не розумію, - важке зітхання прямо мені у вухо.
- Забрав, - поспіхом киваю, наче Вадим мене може побачити.
І здригаюсь. Бо Єгор не придумав нічого ліпшого як підкрастись ззаду і покласти руки мені на стегна. Його гарячі долоні погладжують мене через тканину, і мозок миттю перетворюється на кисіль. Я відчуваю кожен слід від його долоні так ніби Єгор таврує мене. Все палає - і в місцях дотику і кров у венах. У вуха наче вати набили.
- Альбін, все гаразд? Ти чому замовкла? - дивується Вадим.
- Зв'язок поганий, - шепоче мені на вухо Єгор. Все тіло вкривається мурахами.
- Зв'язок поганий, - луною повторюю я. Хочеться розвернутись до Єгора і відлупцювати його телефоном по голові, щоб не смів так чинити. Але боюсь, Вадим геть не так зрозуміє наш шум. - У нас спустило колесо, ми зупинились за містом допоки привезуть запасне.
- Жахлива злива, - підказує мені знову на вухо Єгор. Здається на тілі немає жодної волосинки, яка б не стала дибки від його теплого дихання. А простір між мною і чоловіком електризується. І голос Вадима такий чужорідний і непотрібний в цій ситуації.
- Злива просто жах…лива, - видихаю в слухавку. З переривом, бо Єгор поклав руку мені на живіт і притягує мене до себе ближче. Десь там під його долонею може бути нове життя. 
Мене всю скручує і ламає від бажання здатись в його обійми. Як тоді, на яхті, розчинитись в його теплі, забути про все на світі, скинути тягар дорослого життя. Але живе нагадування про те, як небезпечно розслаблятись поруч з чоловіками щось продовжує мямлити в слухавку, що йому не подобається моя затримка.
- У нас все добре! - дратуюсь я. - Буду зранку в готелі!
- Я можу приїхати за вами.
- Та дякую, один вже приїхав! - обрубую я.
- Впізнаю свою дівчинку, - Єгор усміхається. І треться стегнами об мої сідниці. - Не панькайся з ним.
Перед очима виникають райдужні плями. В роті сухо. Тільки серце калатає прямо в горлі.
- Добраніч, Вадиме, - я нарешті натискаю кнопку відбою. І різко повертаюсь до Єгора в бажанні відштовхнути його від себе. - Що ти собі дозволяєш?!
- Тшш, розбудиш сина, - каже він, легко зминаючи мій опір. Та що там - я і відбивалась не по справжньому. Бо бути затиснутій в кільце його рук не найгірше, що зі мною відбувалось.
В грудях клекоче лють і збудження. Невдоволене тіло тягнеться до Єгора, ламаючи всі мої установки тримати дистанцію. Як легко піддатись зараз. Притиснутись до його красивих губ, відчути їх такий жаданий смак. Знову віддати всю себе, втискаючись в його тіло і приймаючи його.
Єгор торкається рукою мого волосся, перебирає пасма, а я несвідомо тягнусь за його долонею.
- Аля, - шепоче він, змушуючи підняти голову і зазирнути йому в очі. Знову відчути себе молодшою. Зовсім юною дівчинкою в руках досвідченого звабника. А в очах у Єгора темне зоряне небо, бездонна голодна прірва. Провалля бажання. 
- Ні, - благаю я його з останніх сил.
Занадто просто зірвати всі запобіжники. Я нікому нічого не винна. Ніхто нічого й не дізнається. Ця ніч залишиться між нами як і попередня.
- Це всього-на-всього поцілунок, - шепоче він мені в губи. Треться верхньою губою об мій рот, не кваплячись подолати відстань. Дратуючи цією близькістю і недоступністю. Розпалює звірячу жагу.
Я знаю як з ним буде добре. Я втону в цій ніжності й пристрасті. І я знаю як потім буде боляче, коли він зникне.
Я цілий місяць оплакувала його, а він не подав жодної вісточки. Я збирала себе по шматках - а він розважався біля моря. Єгор тягне мене до себе. Близько. Відчуваю яке напружене у нього тіло - кам'яне, сильне немов пастка, з якої немає виходу. І гаряче, немов розбурханий вулкан.
Все ще вагаюсь. Кладу йому руку на плече. Проводжу долонею по вигину. Торкаюсь його шиї. Відчуваю під пальцями шалений пульс. Наші серця зараз готові вискочити з грудей. От тільки моє готове рватись за ним далі, а Єгорове?
Він захоплює мою губу в полон. Тільки одну. Від цього тягучого жесту десь в тілі лускається натягнута струна, ноги підгинаються. Я напевно з глузду з'їхала.