11 Альбіна

Я прокидаюсь від стуку у двері. Не можу зорієнтуватись де я і котра година. Повільно усвідомлюю, що я задрімала під сопотіння сина.
- Ма, хто там? - сонно сідає на ліжку Владик.
Мить шаленого калатання серця і я нарешті приходю до тями. Я в готелі. А морська прогулянка яка ледве не обернулась катастрофою залишилась в минулому.
Стук повторюється.
- Напевно Вадим, - кажу сину, щоб заспокоїти.
Відчиняю двері. На порозі й справді стоїть чоловік. Він обперся об одвірок, я вловлюю запах алкоголю.
- Ви спали? - дивується Вадим.
- Ти пив? - так само дивуюсь я.
- Склянку віскі, - погоджується Вадим. - У мене для вас фантастичні новини! - він задоволено посміхається. - Ми майже уклали контракт! Але завершальна стадія відбудеться завтра в Гедиміна вдома.
- Вітаю, - киваю я.
- Вас теж запрошено! - Вадим несподівано стрімко тягнеться мене обійняти.
А я несвідомо ухиляюсь від його рук. Мене кидає в жар від однієї думки, що…
- Цей Ігор теж буде там? - уточнюю, змушуючи серце не стукати так сильно. Авжеж не вдається. Пульс пришвидшується лише від здогадки, що я знову його побачу.
- Звісно буде, - Вадим ігнорує мої спроби втекти. - Я думав ми розібрались з тобою відносно його персони. Ігор - гарний мужик! Тямущий. Схвачує все на льоту.
- Напевно тобі краще знати, - відповідаю я.
Знав би Вадим насправді яка змія цей Ігор-Єгор. Падлюка, яких ще треба пошукати.
- Ти не обнімеш мене? - дивується тим часом Вадим. - Все що я роблю заради нас.
- Вадиме, я дуже рада, що тобі вдається налагодити справи, - намагаюсь підібрати правильні слова. - Але вважаю, що ти робиш все тільки заради себе...я не впевнена, що хочу залишатись в Клайпеді. І 
- Ти її навіть не роздивилась! Це все через те що Владик випав за борт? Аль, ти занадто близько все береш до серця. Але  я знаю, як розтрусити твою депресію!
Йому вдається загнати мене в куток. Несподівано він затискає мене в обіймах і впивається в губи з поцілунком. Я… не відчуваю нічого. Як в ту ніч, коли зваблювала його заради дитини. Впираюсь руками в його груди, але справа марна, все одно що гранітну брилу намагаюсь зрушити.
Мотаю головою, щоб нарешті звільнити свій рот.
- Припини! - вимагаю від чоловіка.
- Якби ти знала.., - починає Вадим і осікається. Опускає руки. Потім відступає на крок від мене і тре обличчя. - Вибач. Сам не знаю, що на мене найшло. Ти така сонна і зваблива.
Чоловік сідає на ліжко, і повертається до притихлого Владика, який спостерігає за нашими ігрищами з відкритою цікавістю.
- Що малий, твій татко сьогодні наклюкався? - сміється Вадим.
Я пробую прийти до тями. Це все для мене якось занадто. Інша була б щаслива якби її хотів такий чоловік як Вадим. А я.. Сама не знаю, чого хочу.
- Тобі краще йти спати, - кажу Вадиму.
- Я хотів запропонувати тобі сходити в якийсь ресторан, з музикою, - пропонує Вадим. - Потанцювати, розвіятись…
- Вибач, - я хитаю головою. Кусаю губу. - Я не відчуваю в собі потребу розважатись. Це якось неправильно.
- Та припини! Ти ж не будеш носити траур увесь час поки не скінчиться війна?
- І все ж, Вадь, мені незручно коли я думаю про веселощі…
- Ігор щось таке сьогодні говорив, про почуття провини, - киває Вадим. - Але я думав, це порожні балачки. Аль, може тобі до мозгоправа сходити? Ти якось нездорово на все реагуєш.
- Дякую за турботу.
Не знаю, як його спекатись. Але Вадим і сам не намагається затриматись.
- Ну якщо тобі до вподоби пліснявіти в номері, то не буду сьогодні наполягати на протилежному, - вирішує він. - Може тобі корисно побути у спокої. Хоч, як на мене це занадто. Я сходжу на пляж, провітрюсь.
- А можна мені з тобою? - підскакує син.
- Ні! - різко відповідаю я. Думка, про те, щоб відпустити від себе Владика віддається страхом в колінах. Я не хочу залишатись сама, не хочу думати, що моя дитина поруч з велетенським морем. Владик кривиться, готовий почати плакати. - Владику, ти сьогодні нічого не їв! - знаходжу розумний аргумент я. - Давай ти сьогодні повечеряєш і покупаєшся. А завтра ми зранку підемо на пляж удвох?
- Ну добре, - він розчаровано зітхає. - Дай хоч мультики.
Я чекаю поки Вадим залишить мій номер. Йду у ванну. Там роздивляюсь свої губи. Навіть не знаю, що гірше - згадувати про те, як мене обіймав Єгор чи цей стрімкий поцілунок, від якого мене верне. А що як Вадим не зупиниться і продовжить за мною упадати? Як йому відмовити так, щоб не образити? Думка про те, що я віддала  йому занадто багато влади над собою виявляється неприємною. Вона змушує мене підібратись і ніби прокинутись від важкого сну. Треба щось думати, щоб викрутитись. І найперше - поїхати геть з міста.
Але прийняти рішення про переїзд набагато легше ніж відмовити себе від бажання ще раз побачити Єгора.

Ніч підкрадається довго. А спати не хочеться. Я купаю Владика. Співаю йому колискову - чути свій голос і рідну мову непереборна потреба. Ніколи не задумувалась про це поки не поїхала з країни. А тепер кожне слово звучить по новому. Підтверджує мій зв'язок зі своєю землею.
Владик засинає за північ. Я ж ходю по кімнаті. Підвішений стан. Повна невизначеність. Ніколи не була такою нерішучою. Дратуюсь від самої себе.
Потім змучена лягаю на ліжко. І тільки починаю дрімати як в коридорі чується жіночий сміх і чоловічий голос.
Я підскакую як вжалена. Серце колотиться. Прислухаюсь до гучних кроків. Чомусь рот наповнюється гіркою слиною. Невже Вадим когось привів до себе?
Я обережно виглядаю в порожній коридор. І навшпиньки крадусь до його дверей. Сама не розумію навіщо я це роблю. Не розумію, чому мені так неприємно здогадуватись, що він привів якусь жінку в номер. Я ж не претендую на його увагу.
Але все одно удар болючий. Ніби мене вткнули носом в мою власну неспроможність. В кімнаті Вадима повна тиша.
Я тулюсь лобом до одвірка. А що б я робила якби почула щось? Ревіла? НІ. Здається я ніколи не була такою емоційно нестабільною як сьогодні.
Потім думки перескакують на дружину Єгора. Красиву. З накачаними філерами губами і блакитними очима. Як вона театрально плакала на камеру, розповідаючи про його загибель. Чи знає вона правду? Напевно знає, бо її сльози були такими нещирими.
В грудях провертається гаряче веретено. Єгор зрадник і брехун. Я маю забути про нього. Забути. Викреслити його зі свого життя. І не можу.
Розплющую очі, і почуваюсь геть дурною. В кінці коридору саме йде Вадим.
Він сам, втомлено крокує по килиму.
- Альбін? - почуваюсь застуканою на місці злочину. - Ти щось хотіла? - стурбовано запитує чоловік.
- Ні, - хитаю головою. Бо на думку не спадає жодне виправдання моїх дій. Навіть не знаю, як явиглядала зі сторони.
- Гаразд. Я спати, - киває чоловік. - Добраніч.
Він проходить повз мене. А я вклякла як статуя. Напружилась вся, чекаючи що Вадим знову полізе цілуватись. Але він не лізе. Опускає очі, ніби почувається винним перед мною за щось. Напевно йому ніяково через власну нестриманість.
Проте те, що він не привів в кімнату якусь хвойду мене трішки заспокоює.
Я вирішую, що таки повинна супроводжувати його на вечерю до Гедиміна. Він заслуговує на крихти підтримки.
Зранку дощить. І на пляж з сином ми не йдемо. Замість того я починаю збиратись в гості. І відчутно нервую з кожною годиною все більше. Але ближче до обіду до нас заходить Вадим.
- Вибач, все скасувалось, - каже він. - Ігор поїхав терміново додому.
- В Україну? - виривається у мене. Вадим поблажливо усміхається:
- У Вільнюс.
- Я думала він з Клайпеди…
- Ні, - ці слова приносять неймовірне полегшення. Отже, мені можна не тікати. Єгор не буде мене переслідувати увесь час.
На додачу у вікно зазирає сонце, сповіщаючи що дощ скінчився.
Я відчуваю розчарування змішане з легкістю. Так, я дуже хотіла побачити Єгора. Але водночас те, що зустріч відкладається, а в моєму житті з'являється якась визначеність мене неймовірно заспокоює.
- Треба пошукати Владику садочок, - кажу я. - Він не може цілими днями сидіти в номері й дивитись мультики.
- Прекрасна ідея, - киває Вадим. - Так він швидко вивчить литовську. Я теж підшукую собі курси. Ти не хочеш?
- Залежить від того, чим буду займатись.
- Не думаю. що тобі варто працювати, - в голосі Вадима знову з'являється командний тон. - Я достатньо зароблятиму.
- Ти не зобов'язаний мене утримувати.
- Поговоримо про це пізніше, - відповідає Вадим. - Підемо повечеряємо в наш ресторан?
- Підемо, - погоджуюсь я. - А зараз вийдемо з Владиком прогулятись.