9 Альбіна

Як воно дивитись зі сторони на себе? Я неочікувано відчуваю страх. Відвикла від шопінгу, від радощів. Все здається неумісним. Я ніби зраджую когось, обираючи собі одяг і плануючи відпочинок.
Боротись з собою важко. Тому я хапаю перший ліпший купальник і іду в роздягалку. З дзеркала на мене дивиться худа, струнка жінка. Чомусь недоречно згадується, як торкався губами Єгор мого живота і на шкірі виступають сироти.
Я лаю себе. Треба купити тест. Я ж розумію, що щось іде не так. Не може у мене бути клімакс. Але замість того щоб думати де в Клайпеді аптеки я жену від себе ці думки. Я - не можу бути вагітною. Це все стрес. Тому і відчуваю себе так погано.
Купальник мені личить. Тому швиденько розраховуюсь за нього, і без примірки беру легку літню сукню. Просто більше несила дивитись на своє тіло.
Я сама не розумію що відчуваю до себе. Якусь суміш неприязні й гидливості. Як до алкоголіка, що заснув на лавці. Бо я зрадила свою батьківщину, свої принципи, своє місто. І продовжую робити аморальні речі - жити в безпеці тоді, коли вдома щодня гинуть люди. В моє місто сьогодні прилетіло три ракети - як я можу бути щасливою?
На касі дівчина щебече литовською. Я нічого не розумію. Дівчинка зовсім молода, і мені доводиться пригадувати англійську, щоб відмовитись від пропозиції придбати дисконтну карту.
Від цього дратуюсь. Злюсь на Єгора - це і його вина. Він зробив мене такою. Невпевненою в собі, злою, сонною.
Навіщо я виконала його “передсмертну” волю і поїхала за кордон, якщо тут я чужа? Нікому не потрібна людина, загублена в людському морі.
Хочеться замкнутись в номері й нікого не бачити.
Але Вади не дає затиснути себе в шкаралупу. Тягне вечеряти. Я увесь час озираюсь, очікуючи побачити Єгора.
З великими складнощами зосереджуюсь на їжі й сині. Розмова між нами тече кволо, в основному про бізнес. Бачу що Вадим загорівся. Йому чомусь легше адаптуватись. Це я ніяк не можу струснути з себе стан заціпеніння, який прилип до мене двадцять четвертого лютого.
Зранку я не відчуваю ніякої нудоти, пригадую як мене мучив токсикоз за першою вагітністю і мене розбирає сміх. Як я вчора взагалі могла подумати про ймовірну вагітність? Приміряю нову сукню. Бузковий колір в дрібну синю цятку личить до моїх очей, надає їм глибини. Талія тонка, підкреслена паском. Навіть груди не збільшились. В сонячному світлі що ллється з вікна всі мої нічні страхи здаються нікчемними. А я сама собі - сполоханим зайцем. Жінка в дзеркалі тонка як тростинка, і ніяк не може бути вагітною.
- Богиня! - запевняє мене Вадим, побачивши в коридорі. - Не можу намилуватись тобою.
- Ти навмисно мене перехвалюєш, - я усміхаюсь, навіть не пробую здаватись строгою, адже комплімент приємний.
- Я впевнений ти будеш чудовим відволікаючим фактором, якщо перемовини підуть не так, - відповідає Вадим. - Але хай всі тільки дивляться та заздрять.
- Вже поставив на мені клеймо власника? - хмикаю. Роздивляюсь чоловіка, який одягнений невибагливо - білі шорти і футболка. Торс міцний, руки сильні. Хтось би сказав, що мій супутник мега привабливий. Та я і сама його таким вважала. Просто зараз він мені не цікавий.
- В жодному разі! - запевняє мене Вадим, очевидно побоюючись образити. - Але я рухаюсь в цьому напрямку.
Він бере сина на руки. Промінчик радіє, тулиться до нього. Так ми й виходимо до автомобіля - щаслива сім'я, яка насправді такою не є.
Вадим везе нас до причалу, де вже чекає білосніжний кораблик. Я трохи розслабляюсь, коли ми ступаємо на борт. На Владика одягають оранжевий жилет, малий крутиться по палубі, йому все надзвичайно цікаво. На кораблі він не був ніколи. А тут - така можливість все дослідити. Тож я побіжно знайомлюсь з Гедиміном, що запросив нас на свою яхту, і намагаюсь не зводити з сина очей. Схоже плани Вадима ввести мене в курс бізнесу накрились мідним тазом. Бо я не здатна робити дві справи одночасно.
Такого розхваленого Ігоря на кораблі немає. Ми не квапимось відчалювати.
- Давайте я проведу вас в зону відпочину, - перехоплю нас з малим Гедимін. - Там є фрукти й вода. Бо я бачу хлопчик занадто активний.
- Дякую, - погоджуюсь я з пропозицією.
Під навісом стоїть невеличкий столик з м'якими кріслами навколо нього.
- Сядь! - наказую Владику.
- Ма, я ще не був там! - малий вказує на ніс яхти.
- Туди не можна! - шкодую що взагалі погодилась на цю прогулянку. - На мультики! - простягаю сину планшет. Знаю, що він за багато дивиться мультики, але зараз це єдина можливість його вгамувати.
Нарешті під ногами починає хитатись сильніше. І я розумію, що ми починаємо рух. Звісно Владик відразу втрачає інтерес до мультиків. І рветься подивитись як берег віддаляється.
- Зачекай! - пробираюсь за ним. - Будеш не слухатись я тебе більше ніколи не візьму з собою!
- Ну я лиш трішки подивлюсь! - канюче син.
- Добре, - зітхаю і веду малого до борта.
Через кілька хвилин малому набридає дивитись на воду. І ми повертаємось до столика. Там вже сидять Вадим, Гедимін і… цю потилицю я впізнаю з тисячі.
- А ось і моя сім'я! - голосно представляє мене з сином Вадим. - Ігорю, познайомся з Альбіною і моїм сином - Владом.
- Дуже приємно, - повертається до мене Єгор. Лицемір! Моє серце робить тисячу ударів за хвилину, кров шумить в скронях. Навіщо він це утнув? Зараз же Владик його впізнає. Але малий ковзає без особливої цікавості по чоловіку і мовчить. Тим часом Вадим продовжує:
- Уявляєш, ми позавчора вечеряли в одному ресторані! А я і не знав, що це Ігор.
- Я теж не знала, - розсіяно відповідаю я. Хочеться зійти негайно на берег, щоб Єгор перестав колоти мене своїм поглядом і пропікати дірки в тілі.

- Свейкі! - до нас долучається ще одна жінка.
- Альбіно, - Гедимін повертається до мене, збиваючи напругу, що розлилась в повітрі. - не встиг представити вам мою дружину, Інессу.
Я роздивляюсь якусь мить пару - вони личать одне одному. Не дуже високий, бородатий литовець з сивиною на скронях, і статна Інесса, затиснута в червоне бікіні. Їй теж років сорок, але на тілі жодної краплі жиру - тільки ідеальні пишні форми.
- Дуже приємно, - киваю я. - А у вашого товариша теж є пара? - не знаю хто мене смикає за язик. Напевно чекаю, що наступною, як чортик зі скриньки, вискочить дружина Єгора.
- Я нежонатий, - відповідає Єгор. - Не всім так щастить як Вадиму.
Я чую дивне - в голосі Єгора прослизає легкий акцент, так ніби він дуже давно живе за кордоном, і помалу забуває мову, на якій всі ми спілкуємось. Кривляка!
А Вадим щасливо шкіриться - по інакшому я цю самозадоволену посмішку назвати не можу. Йому явно в кайф гратись в сім'ю.
Сідаю біля нього, максимально відсунувшись. Не розумію цих чоловіків. Вони повертаються до попередньої теми розмови. Я налаштовуюсь, щоб прислухатись. Але тут втручається Інесса.
- Альбіно, ходімо засмагати! Хай чоловіки розслабляться і відірвуться.
- Ну..
- Іди, люба, - підштовхує мене плечем Вадим.
Хочеться сказати, що я йому не “люба”. Але я ловлю темний як ніч погляд Єгора, і давлюсь словами. Він чомусь злий. І водночас - вже знайома жага пропікає мене. Роздягатись перед ним? Це..це.. я не знаходжу слів, щоб виразити своє обурення. Я ж буду постійно відчувати, як він поїдає мене поглядом. Це наче б він торкався мене всюди при них всіх. Серце знову стрибає як навіжене, дихати стає важко. Щоки починають пекти.
- По-моєму, я забула купальник, - вичавлюю я з себе. - Але я з задоволенням складу компанію вам Інессо.
Так. Я готова на все, аби забратись від столика якомога далі. Здається на відстані метра від Єгора я все одно що торкаюсь до нього. І це фізично боляче.
Тому беру малого, і ми вибираємось на ніс кораблика. Інеса розстеляє на сонці плед, і тре тіло лосьйоном.
- Твоєму хлопчику не жарко в жилеті? - питає вона.
- Ні, - відповідаю я. Але слова вже впали в благодатний ґрунт. І Владик починає крутитись, намагаючись розстібнути застібки жилета.
- Ма, там чухається. Зніми.
- Ні! - гарчу я. - Це твоя безпека!
- Але я зіпрів! У мене спина свербить.
- Яка я була дурна, коли погодилась на цю подорож! - стогну я. Сідаю боком на плед, спираючись однією рукою. Я роздратована до нестями.
- Будеш мохіто? - змінює тему Інесса. Вона намагається бути гостинною і привітною.
- Я буду мохіто! - тут же тягне долоньку Владик.
- Там алкоголь, - хитає головою жінка. - Я зараз принесу мінеральну воду.
Інесса підіймається, залишаючи мене не самоті з келихом холодного напою. Я проводжу пальцями по скляній поверхні, розтираючи крапельки вологи. Примружуюсь, щоб випити. Холодне. Але грудка в грудях стає меншою.
- Аль, - поруч зі мною сідає Єгор. В його руках пачка цигарок, яку він круте і мне. - Пару слів.
- Чого тобі? - не дуже приязно відповідаю. І автоматично озираюсь в пошуках Вадима. Не хочу, щоб він бачив нашу розмову.
- Хотів попрохати нікому не говорити, що ми були раніше знайомі, - видає чоловік.
Торкається пальцем моєї долоні, якою я опираюсь об палубу. Мене б'є струмом від цього легкого доторку. І навіть відсунутись не можу. А Єгор дуже несміливо продовжує мене дражнити, ніби йому дуже важко прибрати руку від мене.
- Гаразд, - шепочу. - При одній умові.
- Якій? - тепер його палець торкається мого нігтя.
Ще місяць тому ця ласка була такою природною і такою бажаною. А тепер наче мені в шкіру розпечений прут тицяють. Боляче, і водночас у мене тремтять навіть пальці на ногах.
- Ти зосередишся на своїй дружині, і забудеш про мене.
- Не можу, - відповідає Єгор. - Але мовчати про нас у твоїх інтересах. І в інтересах Влада.
- Ти мені ще і погрожуєш? - мене охоплює лють. Я ледве стримуюсь від того, щоб не виплеснути мохіто в обличчя негіднику.
- Настане час і я все поясню.
- Іди геть!
Він слухається. Встає і відходить від нас з Владом до поруччя. Я жадібно п'ю коктейль. В горлі пересохло. В голові - тисяча згадок про нас. В грудях - біль. Як же воно давить мене. Як я хочу звільнитись від цього тягаря. Але не можу.
Попускаю момент як до мене підходить Вадим.
- Мені здається ти не надто привітна з Ігорем, - починає Вадим. Отже спостерігав за нами.
- А маю?
- У мене на нього великі плани.
- Це ж не означає, що я маю бути до нього лагідна, - бурчу я.
- Він гарна людина. Я б не привіз вас в Литву якби не Ігор, - пояснює Вадим.
Це зізнання перевертає все з ніг на голову. Єгор! Чортової матері син! Він знав, що я сюди приїду!
- Мені він не подобається! - відрубую я Вадиму. А сама думаю, що не можу залишатись в місті. Яку гру веде Єгор? Він майстер брехати, це все що я про нього знаю. Але я не збираюсь бути його іграшкою.
- І все ж я наполягаю! - Вадим теж дратується. Я готуюсь відповісти йому щось різке. Але…
- Мам! Мам! Дивись як я можу! - кричить, перекрикуючи вітер Владик. І я бачу що мій син заліз на поручні, та стоїть там, розкинувши руки. Коли я пропустила той момент, що Владик втік від мене? Як Єгор пудрив мені мозок, чи коли Вадим намагався вчити ввічливості?
- Владику! Негайно злізь! - я підхоплююсь на ноги. В цю мить налітає особливо різкий порив вітру, підкидає пелену моєї сукні аж мені в обличчя й син зникає з поля зору. Мені чомусь стає неймовірно страшно. Так наче я вже його втратила. Аж холодний піт виступає по всьому тілу.