Розділ 21. Ціна правди

Дорога до Києва перетворилася на випробування на витривалість. За вікнами позашляховика згущувалися ранні осінні сутінки, важкі свинцеві хмари нарешті розродилися дрібним, колючим дощем, який монотонно барабанив по даху. У салоні було тепло, тихо й безпечно, але я почувалася так, ніби сиділа на пороховій діжці.

Я дивилася в екран відкритого ноутбука вже понад годину, не сприймаючи жодної цифри з відкритих таблиць. Мої очі сліпо ковзали по рядках, тоді як мозок раз у раз прокручував отруйні слова Софії.

«Що дорожчий подарунок, то міцніший повідок».

Ця фраза пульсувала у скронях, отруюючи мій тріумф після зустрічі з Ковальським. Я намагалася переконати себе, що це лише маніпуляція ображеної жінки, але мій дитячий страх, моя вкорінена недовіра до людей, які мають владу, кричали про інше. Максим дав мені «Вектор». Він дав мені статус. Але чи не було це хитрим способом зробити мене настільки залежною від його рішень та його компанії, що я ніколи не зможу піти?

Я здригнулася, коли машина раптом почала сповільнюватися. Ми були ще десь посеред Житомирської траси, до Києва залишалися десятки кілометрів. Максим плавно, але рішуче звернув на узбіччя, шини зашурхотіли по мокрому гравію. Він зупинив авто, увімкнув «аварійку» і заглушив двигун.

Тиша, яка впала на салон, здавалася оглушливою. Чути було лише рівномірний стукіт крапель по склу.

— Що сталося? — я підняла очі від екрана, намагаючись зберегти свій байдужий, професійний тон. — Проблеми з двигуном?

Максим повільно відстебнув пасок безпеки. Він не дивився на дорогу. Він дивився прямо на мене. Його сірі очі в напівтемряві салону здавалися чорними, у них вирувала ледь стримувана буря.

— Проблеми не з двигуном, Алісо. Проблеми з нами, — його голос пролунав низько, вібруючи в замкненому просторі. — Ти мовчиш останні дві години. Твоя спина напружена так, ніби ти готуєшся до удару. А твоя блискуча презентація для Ковальського змінилася на крижану стіну, щойно ми сіли в машину.

Я інстинктивно притиснула ноутбук ближче до себе, немов щит.

— Я просто аналізую результати зустрічі. Попереду багато роботи...

— Не бреши мені, — він перебив мене, різко, але без крику. Це була та сама безапеляційна владність, яка змушувала інших опускати очі. Але я не опустила. — Зранку, за сніданком, ти була зі мною. Ти мені довіряла. А потім ти піднялася до свого номера, повернулася бліда як тінь, і відтоді дивишся на мене так, ніби я збираюся тебе знищити. Що сталося в тому номері, Алісо?

Я ковтнула в'язке повітря. Він бачив усе. Від нього неможливо було сховатися за документами чи холодною ввічливістю.

— Нічого, що стосувалося б проєкту, Максиме Сергійовичу.

Він хмикнув, і в цьому звуці було стільки гіркоти, що я здригнулася.

— Знову по батькові. Знову броня. Добре, — він повністю повернувся до мене, поклавши руку на центральну консоль між нашими сидіннями. — Якщо ти не хочеш говорити, скажу я. Вона тобі телефонувала, чи не так?

Мої очі розширилися від несподіванки. Я завмерла, міцніше стискаючи краї ноутбука.

— Хто?

— Софія, — він вимовив це ім'я без жодних емоцій, як діагноз. — Я бачив пропущений від неї на своєму телефоні, коли ми вже були на майданчику. Вона знає, що я у відрядженні. Вона знає, з ким. Якщо вона не додзвонилася мені, вона обов'язково спробувала б вдарити по тобі.

Я мовчала, але моє обличчя видало мене з головою. Максим важко видихнув і провів рукою по своєму темному волоссю, злегка скуйовдивши його.

— І що вона тобі сказала? Що я монстр, який поглинає чужі бізнеси? Що я купую людей? Що «Вектор» — це лише приманка, щоб закрити тебе в клітці?

Моє серце забилося так сильно, що віддавало у вухах. Він процитував її майже дослівно.

— Вона сказала, що міцність повідка залежить від вартості подарунка, — мій голос зрадницьки сів, перетворившись на напружений шепіт. — І що ти зруйнував її родину, коли вони стали від тебе залежними.

Максим стиснув щелепи так, що на вилицях заграли жовна. На мить у його очах спалахнув справжній, холодний гнів, але він був спрямований не на мене.

— А ти повірила, — констатував він тихо. У його голосі прозвучало розчарування, яке вдарило мене сильніше за будь-які звинувачення.

— Я не знаю, у що мені вірити! — раптом зірвалася я, закриваючи ноутбук і відкидаючи його на заднє сидіння. Мій щит зник. Залишився лише голий, пульсуючий страх. — Я все життя втікала від залежності, Максиме! Я бачила, як мій батько зруйнував життя моєї матері, бо вона сліпо довіряла його обіцянкам. Я клялася собі, що ніколи не буду такою. А потім з'являєшся ти. Ти вибиваєш ґрунт у мене з-під ніг. Ти даєш мені посаду, про яку я мріяла роками, і я... я більше не розумію, де закінчується моя кар'єра і починається твоя гра!

У салоні знову запанувала тиша, порушувана лише моїм важким диханням. Я чекала, що він розізлиться. Що він почне захищатися або просто заведе двигун і ми поїдемо далі в крижаному мовчанні.

Але Максим зробив те, чого я очікувала найменше. Він повільно простягнув обидві руки і обережно, але міцно взяв мої тремтячі долоні у свої. Його шкіра була гарячою.

— Послухай мене дуже уважно, Алісо, — його голос став неймовірно спокійним, глибоким, немов він намагався передати мені свою впевненість через дотик. — Софія сказала тобі правду, але вона перекрутила її настільки, що вона стала гіршою за брехню. Так, я інвестував у бізнес її батька. Так, ми були заручені. Але я зруйнував нашу угоду не тому, що хотів їх контролювати. Я зробив це, бо вони спробували використати мої гроші для покриття своїх боргових махінацій, паралельно зливаючи інформацію моїм конкурентам.

Я затамувала подих, дивлячись у його вічі. Він ніколи ні з ким не обговорював своє особисте життя. Навіть Олена, його помічниця, не знала деталей того розриву. А зараз він розкривав переді мною свої старі рани.

— Вони думали, що статус її нареченого зробить мене сліпим і поступливим, — гірко всміхнувся він. — Вони хотіли використати мене, Алісо. І коли я це зрозумів, я просто забрав свої активи. Жорстко і безкомпромісно. Вона досі не може пробачити мені те, що я виявився сильнішим за її маніпуляції.