Мій бос — мій колишній
Розділ 23
(Неофіційний фінал)
Минуло кілька тижнів.
Аліса працювала зосереджено, наче заново вибудовувала себе цеглина за цеглиною.
Життя стало тихішим. Без Максима. Без Микити. Без емоційних бур. Тільки вона — і свобода.
Ранкова кава без поспіху. Плани на вихідні лише свої. Тиша в голові — вперше за довгий час.
Вона йшла вулицею пізно ввечері, в пальто кольору диму, з ноутбуком у сумці та легким втомленим поглядом.
Та саме в цей вечір, у найзвичайніший момент…
все знову змінюється.
— Алісо? — знайомий голос. Глибокий, низький. Ледь хрипкий.
Вона обертається — і серце стискається.
На іншому боці вулиці — Максим.
Темне пальто, очі — серйозні. У руці — коробка з її улюбленими солодощами, ті самі, які він колись купував, коли вона хворіла.
— Що ти тут робиш? — прошепотіла вона. Впевненість, яку вона так довго будувала, ледь хитнулась.
Він зробив кілька кроків ближче. Погляд не відвів ні на мить.
— А ти думала, я відпущу?
Тиша.
Її губи ледь розкрились — не від страху. Від шоку. Від почуттів, які, здавалося, вона вже залишила позаду.
Максим зупинився прямо перед нею. Простягнув руку.
— Це не про контроль. І не про власність. Це про нас. Якщо ти відчуваєш — хоч крихту — скажи.
Аліса дивилась у його очі. І світ знову став мовчазним, як перед бурею.
Її вибір був зроблений… Але чи остаточний?
🌙 Кінець?
Або…
Лише початок нової історії.
Відредаговано: 14.07.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
