Розділ 19

Наступного ранку Максим прийшов в офіс із серйозним виглядом.

Він знав, що між ними все ще висить тінь минулого — і треба було її обговорити.

— Аліса, — почав він, коли вони залишились одні в переговорній, — колишній не означає “пішов”.

Вона підняла брови.

— Що ти маєш на увазі?

— Що навіть якщо ми колишні, це не значить, що я зник із твого життя. І я не збираюсь просто так відступати.

— Ти хочеш сказати, що… — вона замовкла, бо відчула, як її серце калатає швидше.

— Я хочу сказати, що ми маємо шанс. Другий шанс. І я не хочу його втрачати.

Вона подивилась на нього довго.

— Макс, це складно. Багато чого залишилось невирішеним.

— Саме тому ми повинні це вирішити. Разом.

Він простяг їй руку.

— Приймеш її?

Вона посміхнулась і взяла її міцно.

— Прийму. Але за умови, що ми обидва будемо чесними.

Максим кивнув.

— Чесність — це новий початок.

Вони сиділи за столом переговорної кімнати, далеко від цікавих очей колег. Атмосфера була напружена, але водночас — сповнена надії.

— Ти пам’ятаєш наші перші дні? — тихо запитав Максим. — Коли все здавалося таким простим і безтурботним?

— Пам’ятаю, — посміхнулась Аліса, — і водночас тоді ми обоє боялися бути чесними. Перед собою, перед один одним.

Він подивився їй у очі.

— Мені здається, що тепер ми готові. Навіть якщо це буде боляче.

Вона кивнула.

— Ми зробимо це по-іншому. Без тіней, без прихованих думок.

Максим взяв її руку.

— Колишній — це просто слово. А ти — та, з ким я хочу бути зараз і в майбутньому.

Аліса стиснула його долоню.

— Тоді почнімо з чистого аркуша. Без поспіху. Без страху.

Вони посміхнулись один одному, відчуваючи, що цей момент — початок нової глави.

І хоч минуле було складним, тепер воно стало їхньою силою.