Розділ 18

Після того, як вони вийшли з клубу і Максим запропонував поїхати до нього, Аліса раптом зупинилася.

Вона подивилася йому прямо в очі і сказала:

— Максим, слухай уважно. Ти не маєш влади наді мною.

Він розгублено кліпнув.

— Я думав, ми... — почав він.

— Ні, — перебила вона. — Я не твоя власність. Я не "твоя дівчина", якщо це означає, що ти можеш керувати моїм життям чи почуттями.

Максим спробував щось сказати, але вона підняла руку.

— І ще. Артур — це не якийсь там "запасний варіант". Він теж має місце в моєму житті. І якщо ти хочеш бути зі мною, ти маєш це прийняти.

Він відступив на крок.

— Ти серйозно?

— Абсолютно.

— Тоді... — Максим глибоко вдихнув. — Я готовий боротися. Але не за те, щоб володіти тобою. А за те, щоб бути поруч. Як рівний.

Аліса посміхнулася — це була її перемога.

— Тоді почнемо з чистого аркуша.

Вони знову наблизилися, але тепер це була зустріч двох сильних, вільних людей.

Ніч оповила місто темрявою, але в поглядах Аліси і Максима світилась нова іскра — не ігри, не контроль, а справжня відкритість.

Він мовчки простяг їй руку.

— Хочу, щоб ти трималась за неї — добровільно.

Вона подивилась на долоню, а потім — підняла погляд.

— Тільки якщо ти готовий іти поруч, а не вести мене.

Він кивнув.

— Я готовий. Навіть якщо нам доведеться спочатку вивчати, як це — бути рівними.

Вони підійшли ближче, і Максим обережно обвів її талію рукою.

— І це — початок нашої нової історії.

Аліса відчула, як тепло розливається по тілу. Її серце билося швидше — але тепер не від страху, а від надії.

— Ніколи не думала, що ми зможемо так поговорити, — тихо сказала вона.

— Я теж ні, — відповів він, — але я хочу це змінити. Заради нас.

Вони стояли так кілька хвилин, насолоджуючись моментом тиші, що говорила більше за слова.

— Тож, — жартома сказала Аліса, — що скажеш? Почнемо з кави?

Максим посміхнувся.

— З кави, звичайно. Але вже завтра. Зараз — час для тебе. І відпочинку.

Вона зітхнула з полегшенням і відчула, що цей чистий аркуш — справді початок чогось справжнього.