Розділ 17

Компанія організувала корпоратив в лаунж-клубі на даху одного з найвищих хмарочосів міста.
Келихи, легка музика, офіціанти в білих рукавичках, а співробітники — у вечірньому дрес-коді.

Але коли з’явилась вона — всі розмови стихли.

Аліса.

У чорній сукні з відкритою спиною, червоними губами й волоссям, зібраним у низький елегантний пучок.
Її хода — повільна, впевнена.
І кожен погляд — на неї.

Максим дивився з балкону, з келихом віскі в руці.

— Боже… — прошепотів він. — Що ти зі мною робиш?

Поруч хтось запитав його щось формальне, але він не чув. Він бачив тільки її.

Аліса підійшла до столу, до колег. З усмішкою привіталась. Артур сидів трохи далі — вражений, але змовчав.

Катя прошепотіла:

— Якщо хтось і може перетворити вечірку на кіно — то це ти.

Максим підійшов пізніше. Тихо. Ненав’язливо.

— Вкрала всю увагу, — сказав він, нахилившись до неї.

— Просто плаття, — відповіла вона, не повертаючи голови.

— Це не плаття.

Вони стояли поруч. Всього кілька сантиметрів.
І коли музика стала м’якшою, Максим подав руку.

— Танцюєш?

Вона вагалась лише секунду.

На танцполі всі дивились на них. Коли вони рухались — це було, як сцена з фільму: хімія між ними відчувалась у повітрі.

А потім…

Він нахилився. І поцілував її. Прямо там.

На очах в усього офісу. Без слів. Без страху.

Аліса не відсторонилась. Навпаки — відповіла. Повно. Щиро.
І коли музика обірвалась, а всі затихли — вона прошепотіла:

— Тепер уже точно не приховаємо, так?

— І не будемо, — відповів він. — Я хочу, щоб усі знали: ти — моя.

Світло клубу плавно пом’якшилося, музика перейшла у більш інтимний ритм. Люди продовжували танцювати, але тепер всі погляди були зосереджені лише на них.

Максим притягнув Алісу ближче, його рука ніжно вп’ялася в талію, інша погладила її волосся.

— Ти — неймовірна, — прошепотів він, дивлячись в очі.

— Не забагато пафосу? — посміхнулася вона, але її щоки почервоніли.

— Ні, — відповів він, — справді неймовірна.

Вони рухались у такт музиці, наче дві половинки одного цілого.

Раптом в куточку клубу прозвучав голос Артура.

— Ну що, Максим, бачу, ти нарешті отримав те, що хотів.

Максим злегка стиснув руку Аліси, мовляв, не звертай уваги.

Але в його очах вже палала не лише пристрасть — а й рішучість.

Вечірка перетворювалася не просто на святкування перемоги над інтригами, а на початок їхньої нової історії.

Коли музика заграла останні акорди, Максим провів Алісу до виходу.

— Їдемо до мене? — запитав він.

— Залюбки, — відповіла вона, посміхаючись.

Вони вийшли у прохолодне нічне повітря, де світло місяця грало на асфальті.

Це була ніч, коли все починалося по-справжньому.