Наступного ранку офіс прокинувся в тривозі.
Усі телефони вибухнули повідомленнями.
«У витоку даних підозрюють одного з працівників. Керівництво вже розслідує.»
Аліса стояла біля кавомашини, коли до неї підбігла Катерина з великими очима:
— Ти читала?! Кажуть, що це хтось із нашого відділу. А ще… чутки, що підозра падає на тебе.
— Що?! — Аліса стисла чашку. — Це абсурд!
— У систему хтось входив з твого аккаунту минулої ночі.
Максим, дізнавшись, одразу викликав її до себе в кабінет.
Але цього разу його погляд був іншим — холодним, стриманим.
— Скажи мені чесно, — його голос був рівним, — ти передавала щось третім особам?
— Ні! Максим, як ти можеш…
— Я хочу тобі вірити, — перебив він, — але я також керівник компанії. І мені доведеться діяти, якщо…
— Якщо? — очі Аліси блищали від образи. — Ти щойно говорив, що ми — команда. А тепер підозрюєш мене?!
Тиша.
Він не відповів.
Але вона вже встала й вийшла, грюкнувши дверима.
Її серце билося швидко. Не від злості — від розчарування.
І хтось в офісі, за стіною, спостерігав за всім.
І посміхався.
Відредаговано: 14.07.2025