Мій бос — мій колишній
Пролог
— Проходьте, міс…
— Аліса. Аліса Войтенко.
Кабінет був ідеально стильний. Скляна стіна з видом на центр міста, чорний стіл, срібна ручка, жодного зайвого предмета.
Це мало бути найважливіше інтерв’ю в її житті. І найвищий щабель у кар’єрі.
До моменту, поки вона не побачила його.
Він сидів за столом, у темно-синьому костюмі.
Погляд — холодний, колючий.
Але ті очі…
Ті очі вона знала. Вони колись дивилися на неї з ніжністю, яка змушувала її вірити в усе.
— Аліса? — голос був трохи нижчим, ніж вона пам’ятала. Але та сама інтонація.
— Максим? — її голос зрадив. Занадто емоційний. Занадто… живий.
Кілька секунд тиші.
Він підвівся. Його погляд ковзнув по ній — від обличчя до каблуків.
Оцінюєш, як раніше? — хотіла сказати. Але стиснула губи.
— Сідайте. Ми розпочнемо.
Його голос більше не належав хлопцю, який колись писав їй повідомлення по ночах. Це був голос боса. Чужого. Суворого.
Вона сіла. Спина рівна. Плечі прямо.
Він підсунув їй резюме. Але очей з неї не знімав.
— Ви розумієте, що працювати тут — це щоденна конкуренція, стрес і… правила?
Аліса ледь усміхнулась.
— Мене вже нічим не здивувати. Я звикла до складних початків.
Максим мовчав. Але щось в його погляді змінилося.
Це був не просто офіс.
Це було поле бою.
І він — не просто бос.
Він — її минуле.
Теперішнє.
І, можливо… те, що вона ще не готова відпустити.
Відредаговано: 14.07.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
