Глава 3

– Що тут сказати... Я зараз нічого не готова чути, окрім, може хіба пояснення за які такі гріхи мені випадають оці випробування у вашому світі? – роздратовано відповіла на загадкові слова дракона.

– Вовки не можуть пручатися цьому, – для чогось почав пояснювати бос. – Не всім так щастить і свою істинну пару знаходять одиниці. Особливо важко саме вовкам, адже їхня істинна може бути лише вовчицею. 

– Та що мені тепер? Радіти за нього? – пирхнула, роблячи ковток гарячої кави. – Я може й не дуже обізнана в усіх особливостях дуалів, але ж банальна совість має бути, щоб не тягнути свою… ееем… чудо це у мою квартиру.

– Коли ти знаходиш свою істину, то деякий час не можеш думати раціонально. Хочеться поділитись цим радісним усвідомленням з усім світом, – якось зовсім нерадісно розповідав дракон.

–  Так кажете, ніби й самі таке відчували, – хмикнула я, але, не почувши заперечень, уважно подивилася на свого боса. 

Він мовчав і, як раніше, не зводив з мене погляду. Може в мене обличчя брудне? Чого так вдивляється, наче вперше бачить?

– Не кажіть що й у вас є та клята істина пара, бо не повірю. Наші офісні пліткарки вже б давно смакували усі можливі деталі, а так їхні фантазії поки вистачає на вигадування, яку чергову змію ви… ееем… на побачення зводите, – вчасно спинила себе я. 

– Не говорять, бо ніхто про неї не знає, – спокійно відповів він.

– Так вона є? - витріщила очі.

Оце так новина. Я аж про своє страждання забула.

 – Є…

– Ох! Почекайте, – схопилася я й понесла чашку з недопитою кавою до вбиральні, де просто вилила цей непотрібний зараз напій. Мені не бадьорість треба, а заспокійливе і я точно знаю де воно лежить.

Полізла до тумбочки й дістала ту бажану пляшечку.

– Ви вже вибачайте мені, але тут не до правильної поведінки, – промовила я до свого боса, відкорковуючи “заспокійливе” і наливаючи його в чашку з-під кави. – Сьогодні якийсь божевільний день відкриттів. 

 – Не запитаєш хто вона? – тим часом поцікавився шалено сексуальний бос. 

Ой. Хіба так швидко подіяло заспокійливе?

– А нащо? Бажаю вам щастя з вашою драконицею, – відповіла йому, і відразу зніяковіла...

Бо заспокійливе трохи пішло носом, тому я видала недуже красивий звук. 

– Хто тобі сказав, що вона дракониця? – допитувався мільярдерний дракон чи драконячий мільярдер? А… біс з ним. Чого ото тільки причепився до мене? Можливо я постраждати тут наодинці… із заспокійливим хотіла.

– А хто? Левиця, гик, змія, ослиця?

– Людина, – не на жарт шокував він мене.

Схопила пляшку і давай но читати. А букви мілкі такі та ще й розпливаються…

– Що ти робиш, Стефо? – запитав дракон.

– Шукаю термін придатності цього шмурдяка, – відповіла, не відволікаючись від пошуку потрібних циферок. – Бо щось мені зараз така дурня почулася. 

Бос мій ароматний (ну запах в нього приємний такий сьогодні) повільно так підійшов і забрав моє заспокійливе. 

– Воно не прострочене. Я б відчув це і не дозволив тобі випити, – пояснив дракон і присів поруч зі мною на диван. 

 – Б-бо завтра буду погано працювати?  

– Не вгадала.

Ох який погляд. Чомусь мені ввижається, що вони в нього, погляди ці, з кожною хвилиною стають відвертішими. 

Мовчу. А він глипає на мене. А я ще не зовсім п’я… заспокоїлася, щоб схопити його за сорочку, притулити свого носа до його носа і погрозливо так сказати: “Чуєш, ти, жеребець драконячий! Я тобі тут не експонат. Чого очі на мені грієш? Лети вже на свою мільярдерну віллу і дай мені постраждати наодинці”

Тому мовчала тільки.

– Стеф. Я свого часу зробив велику помилку і втратив можливість, – почав говорити дракон і замовк. А потім ніби знов зібрався з думками й продовжив: – Стефаніє, от як ти думаєш? Чому ти єдина людина в нашій агенції?

– Бо я працьовита, креативна, енергійна, – почала впевнено і не соромлячись перераховувати свої якості. – Вмію знайти вихід у безвихідній ситуації не скиглю що зарплатня маленька, а треба було б…

– Зупинись, – перебив він мене, торкаючись пальцем моїх губ. 

Фу. Ніякої гігієни. 

Відвернулася, а він нервово відсмикнув руку. 

– Це все так. Але Стефо, повір, я таких і серед дуалів би знайшов. Багато є охочих працювати на мене. 

– Слухайте, – вже дратувалася я. – От ніби ж все розумію. Ви мій бос, ого-го якийсь там крутецький дракон, мільйонер чи мільярдер,  все одно один х.., ой, гик, тобто не так це зараз важливо. І я маю зберігати субординацію та покірно вислуховувати вас, але от не сьогодні. Чесно. Не маю ні сили, ні терпіння. Ви або прямо кажіть чого до мене еееем, тобто в чому справа, або давайте якось іншим разом потеревенимо. Вас там десь, у великому вашому маєтку, певно чекає смачна вечеря і м'якеньке ліжечко.

– Хочеш прямо? Ну що ж… певно так вже давно треба було зробити… Ти запитувала чому я сьогодні тут стирчу?